току. При цьому підвищення його величини може бути досягнуто сукупністю заходів, а саме:  
 ефективної фінансової та податкової політикою; 
  ефективної цінової політикою; 
  зниженням постійних і змінних витрат в операційній діяльності; застосуванням більш ефективних методів амортизації основних фондів; 
  скороченням термінів зберігання матеріальних оборотних активів; 
  підвищенням продуктивності праці і якості роботи підприємства в цілому; 
  підвищенням ефективності претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій та дебіторської заборгованості 
  Таким чином, кінцевою метою оптимізації грошових потоків підприємства є максимізація чистого грошового потоку підприємства, що підвищує рівень його самофінансування і знижує залежність від зовнішніх джерел фінансування. На основі оптимізації грошових потоків підприємства може бути побудована система планів раціонального використання коштів підприємства з урахуванням його специфіки і впроваджена відповідна система контролю над їх виконанням. 
   3. Визначення мінімально необхідної потреби в грошових активах і їх диференціація 
   З позицій теорії інвестування кошти являють собою один з окремих випадків інвестування в товарно-матеріальні цінності. Тому до них застосовані загальні вимоги. По-перше, необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідні певні кошти для покриття непередбачених витрат. По-третє, доцільно мати певну величину вільних коштів для забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності. Таким чином, до грошових коштів можна застосувати моделі, розроблені в теорії управління запасами, які дозволяють оптимізувати величину грошових коштів. Визначення мінімально необхідної потреби в грошових активах при здійсненні поточної господарської діяльності спрямоване на встановлення нижньої межі залишку необхідних грошових активів у національній та іноземній валютах (в процесі розрахунків іноземна валюта перераховується за певним курсом у національну). 
				
				
				
				
			  Розрахунок мінімально необхідної суми грошових активів (без урахування з резерву у формі короткострокових фінансових вкладень) ґрунтується на планованому грошовому потоці за поточними господарськими операціями, зокрема, на обсязі витрачання грошових активів за цими операціями в майбутньому періоді. 
  Диференціація мінімально необхідної потреби в грошових активах за основними видами поточних господарських операцій здійснюється тільки на тих підприємствах, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність. Мета такої диференціації полягає в тому, щоб із загальної мінімальної потреби в грошових активах виділити валютну їхню частину з тим. 
  Щоб забезпечити формування необхідних підприємству валютних фондів. Основою здійснення такої диференціації є планований обсяг витрачання грошових активів по внутрішнім і зовнішньоекономічними операціями. У процесі розрахунків використовуються обидві вищеперелічені формули. 
  Виявлення діапазону коливань залишку грошових активів по окремих етапах майбутнього періоду ґрунтується на підсумкових показниках плану надходження і витрачання грошових коштів у розрізі окремих місяців (за річним планом) або декад (по квартальному плану). Діапазон коливань залишку грошових активів виражається при цьому по відношенню до максимального й середнього їх показнику в майбутньому періоді. У процесі виявлення діапазону коливань залишку грошових активів визначаються наступні їх значення в плановому періоді: 
  мінімальний залишок; 
  максимальний залишок; 
  середній залишок. 
  У практиці закордонного фінансового менеджменту застосовуються і більш складні моделі визначення мінімального, оптимального, максимального та середнього залишку грошових активів, які використовуються в тих випадках, якщо у зв'язку з невизначеністю майбутніх платежів план надходження і витрачання грошових коштів не може бути розроблений в помісячному (подекадному) розрізі. 
  Існує кілька основних методів розрахунку оптимального залишку грошових коштів: математичні моделі Баумоля-Тобіна, Міллера-Орра, Стоуна та ін. 
  Модель Баумоля-Тобіна. Найбільш популярною моделлю управління ліквідністю (залишком грошових коштів на розрахунковому рахунку), є модель Баумоля-Тобіна, побудована на висновках, до яких прийшли У. Баумоль і Дж. Тобін незалежно один від одного в середині 50-х рр. минулого століття. У моделі передбачається, що комерційна організація підтримує прийнятний рівень ліквідності і оптимізує свої товарні запаси. 
  Відповідно до моделі, підприємство...