новітніх підручниках подібного типу характерний акцент на навчання міжкультурного спілкування в рамках «діалогу культур».
Комунікативний метод отримав свою назву за пропозицією Є.І. Пассова, який обгрунтував концепцію методу в ряді публікацій. В основу методу покладені ідеї комунікативної лінгвістики, психологічної теорії діяльності, концепція розвитку індивідуальності в діалозі культур. Остання визначає кінцеву мету навчання іноземної мови - оволодіння іншомовною культурою в процесі міжкультурної комунікації. Спочатку метод призначався для навчання говорінню. Згодом сфера його застосування розширилася на всі види усної та письмової комунікації, включаючи і практику в перекладацькій діяльності.
Особливість методу виявляється в спробі наблизити процес навчання мови до процесу реальної комунікації (звідси назва методу). Ця обставина визначає предметність процесу комунікації, яка виражається в ретельному відборі мовних тим, інтенцій і ситуацій спілкування, що відображають практичні інтереси і потреби учнів, комунікативно-мотивовану поведінку викладача і учнів під час занять.
Лінгвістична концепція методу базується на ідеях комунікативної лінгвістики. Інтерес до цього напрямку сучасного мовознавства означає відомий перегляд ставлення до популярного в 1950-60-і рр. структуралізму, мала значний вплив на відбір одиниць мови і способи їх закріплення в мові в рамках аудіовізуального і ряду інших методів. Досвід роботи показав, що інтерпретація ідей структуралізму стосовно навчання нерідній мові не дала очікуваних результатів у підвищенні практичного рівня володіння мовою.
При обгрунтуванні лінгвістичних основ методу як визначальних розглядаються наступні ідеї комунікативної лінгвістики.
Одиницею комунікації (а відповідно і навчання) є мовні акти, тобто регульовані правилами мовної поведінки мовні дії, які скоювалися у певному мовної ситуації і мають адресата. Для навчання мови важливе значення мають виділення різних типів мовленнєвих актів (інформативні, спонукальні, етикетні та ін.) Відповідно до цілей навчання та відбір одиниць мови для реалізації змісту мовних актів. Деякі дослідники розглядають мовної акт як елементарної одиниці мовної поведінки, в той час як мовні актц, об'єднані в одиниці більш високого рівня, утворюють дискурс (зв'язний текст). Опора на мовні акти у викладанні мови, на думку багатьох учених, сприяє оптимізації навчання і підвищенню його мотивації (напр., Гойхман, Надєїна, 2000; Тер-Минасова, 1994).
В якості одиниці відбору мовних актів виступає мовленнєва інтенція мовця і слухача, яка змістовно організовує і регулює їх мовна поведінка. Здатність навчається реалізувати інтенції різного виду (контактоустанавлівающім, регулюючі, інформативні, оціночні та ін.) Є важливою особливістю занять в рамках комунікативної методики і відображає функціональний підхід до відбору та поданням навчального матеріалу на заняттях.
Оволодіння мовою як засобом спілкування передбачає формування в учнів комунікативної компетенції, що означає не тільки знання системи мови, але і здатність правильно користуватися одиницями мови для реалізації цілей спілкування. Розгляд в якості одиниць комунікативної компетенції сфер комунікативної діяльності, тем і ситуацій спілкування та програм їх розгортання, тактик комунікації, соціальних ролей учасників спілкування, а також виділення різних видів компетенцій (мовної, прагматичної, мовної, соціокультурної та ін.) Сприяло забезпеченню комунікативної спрямованості навчання за рахунок більш чіткого уявлення цілей навчання і способів їх досягнення на різних етапах і рівнях володіння мовою.
Для психологічного обгрунтування методу був використаний особистісно-діяльнісний підхід до навчання, що розробляється вітчизняної психологічною школою (напр., Зимова, 1999). Основи цього підходу були закладені в роботах JI.C. Виготського, C.JI. Рубінштейна, А.Н. Леонтьєва, де особистість розглядалася як суб'єкт, який формується в діяльності і в спілкуванні з іншими людьми і який визначає характер діяльності та спілкування.
У контексті особистісно-діяльнісного підходу навчання мові спрямоване на формування мовних умінь, а в якості об'єкта навчання виступає мовна діяльність. У цій связи виникає проблема підтримки в учнів потреби в спілкуванні на досліджуваному мовою й оволодіння не тільки мовою, але й культурою його носіїв. Ця ідея взаємодії мови і культури в процесі навчання в рамках комунікативного методу отримала наступне обгрунтування: будь-яка освіта (а процес оволодіння мовою має розглядатися не тільки як процес навчання, але і як освітній процес) досягає своєї мети тільки в тому випадку, коли його змістом є культура. Освіта і служить засобом передачі культури, а іншомовна культура - це кінцевий результат комунікативного освіти в його чотирьо...