ена, пов'язані з розробкою даної проблеми в перекладознавстві. p align="justify"> Цією області в тій чи іншій мірі, з тієї чи іншої точки зору стосувалися і стосуються всі теоретики перекладу, з неї перейняли свої доводи прихильники не перекладається, їх спростовували теоретики-реалісти, вказуючи і доводячи можливості передачі колориту шляхом відходу від перекладу В«літериВ».
Поняття В«переклад реалійВ» двічі умовно: реалія, як правило, неперекладна (у словниковому порядку) і, знову-таки, як правило, вона передається (у контексті) не шляхом перекладу. А.В. Федоров писав, що В«немає такого слова, яке не могло б бути переведено на іншу мову, хоча б описово, тобто поширеним сполученням слів даної мовиВ» [Федоров А.В.1968, 136]. Як правило, перекладачі стикаються з двома основними труднощами передачі реалій: відсутність у мові перекладу еквівалента через відсутність у носіїв цієї мови позначається реалією референта і необхідність, поряд з предметним значенням (семантикою) реалії, передати і колорит (конотацію) - її національну та історичну забарвлення. При виборі потрібного прийому переказу необхідно приділити особливу увагу місцю, подачі та осмислення незнайомій реалії в оригіналі. Незнайомій найчастіше є чужа реалія. Автор вводить її в текст художнього твору при описі нової для носія даної мови дійсності, наприклад, в романі з життя такого-народу, в такій-то країні, оповідаючи про чужому для читача побут у тому чи іншому епізоді. Ці незнайомі читачеві першотвору слова вимагають такої подачі, яка дозволила б сприйняти що описується, відчувши разом з тим той специфічний В«аромат чужостіВ», характерний місцевий чи національний історичний колорит, заради якого і допущені в текст ці чужорідні елементи. Отже, можна зробити висновок про те, що найбільш вдалим потрібно вважати таке введення в текст незнайомій реалії, яке забезпечило б її цілком природне, невимушене сприйняття читачем без застосування з боку автора особливих засобів її осмислення. Не вимагають здебільшого пояснень і ті реалії, які знайомі читачам. З ще більшою підставою не вимагають пояснення регіональні реалії. Однак у сумнівних ситуаціях перекладач повинен ретельно перевірити, чи існує розглядається слово в мові перекладу, чи відповідає воно за значенням перекладному у вихідному мовою і який його фонетичний і графічний вигляд у мові перекладу. Дуже часто в міркування письменника і перекладача входить розрахунок на контекстуальне осмислення, на те, що читач зрозуміє введену реалію В«за змістомВ». Не рідкісні й випадки переоцінки фонових знань читача, коли автор не пояснює реалію, чужу чи свою, але явно незнайому читає публіці. Це стосується багатьох авторів, які пишуть на історичні теми. Очевидно, що читач, який зустрів незнайому реалію в оригіналі, перебуває в дещо більш сприятливому становищі порівняно з читачем перекладу. Деякі письменники розраховують, що читач буде справлятися про значення незнайомого слова в словниках, проте на думку С. ...
