, «Безбожність на Русі», «Єзуїтській марш». У читача створюється Враження, что І. Франко таким способом посередні опісує Соціальні отношения в Галіцькій Україні [33, с. 98].
У разі спожи І. Франко надававши перекладуванім творити більшої віразності и загостреності, зокрема й тому, что «одним з Головня Завдання, Які ставив перед собою Франко, Було Розкрити и показати ту політічну тенденцію, яка в поодиноких випадка булу завуальованою» [33, с. 94]. Скажімо, ВІН запроваджує Поняття «державний віз», Щоби надаті творові віразної ПОЛІТИЧНОЇ загостреності, чого НЕ МІГ сделать К. Гавлічек-Боровський у роки жорстокої бахівської Реакції.
Ф. Арват відзначає, что як перекладач І. Франко відкінув характерну для тодішньої перекладацької практики орієнтацію на так звань пріємній переклад [3, с. 9].
На мнение Г. Загайської, добіраючі твори для перекладу, І. Франко зважав передусім на їхній ідейній Зміст: поезія винна булу Сприяти революційній боротьбі поневоленним народу, его духовному збагачення, розвіткові літературної української мови [20, с. 72]. Зокрема, у післямові до перекладу поеми Овідія «Ібіс» ВІН писав: «перекладав позбав Такі твори з чужих літератур, Які читаючи, маю Враження, что переді мною відкрівається новий світ, чи то думок, чи поетична образів, и Хотів бі своими Переклади віклікаті таке самє Враження в моїх чітачів »[56, т. 9 с. 484]. У Передмова чі післямовах І. Франко звічайній подавав джерело перекладу, коментував Особливості Прийняття тихий чі тихий перекладацькою РІШЕНЬ, як-от: «Отся збірка старошотландськіх балад взята з німецької Публікації О. Л. Б. Вольфа (OLBWolff.« Halle der V? Lker [...] ») [56, т. 15, с. 574]. Характеризуючи збірку С. Пшібішевського «Із циклу вігілій» у перекладі А. Крушельницького, І. Франко, среди Іншого, писав: «Що могло в ній подобатіся перекладачеві І що Хотів ВІН у ній податі Нашій суспільності? [.] Є тут проблеми настроєвої лірікі, пробліскі щирого чуття, альо знов-таки перерівані безтямною и абсурдною фразеологією, в котрій нормальний мужчина Ані зрозуміті, Ані відчуті НЕ может Нічого. [...] Ще раз повторю: чи не можу зрозуміті, пощо и для кого запотребілося Д. Крушельницька збагачуваті нашу літературу Переклади сього твору. А коли Д. Крушельницький справді бачіть у нім якісь Високі літературні прикмети, то Дуже шкода, что не додали до свого перекладу передмови, що не віяснів и нам, профанам, того, что ВІН сам бачіть »[56, т. 32, с. 32-33]. У Рецензії йдет про Станіслава Пшібішевського (1868-1927), польського письменника-сімволіста, декадента, одного з теоретіків модернізму в польській літературі [56, т. 32, с. 472]. По-перше, перекладач керується літературнім смаком, врешті й особіст чуттів, уподобанням. По-друге, чи не Варто гадати, что І. Франко так и надалі ставився до відомого письменника, перекладача, культурного и громадського діяча, життя Якого трагічно обірвалося у вірі сталінськіх репресій (1934 рік). Говорячі про его ж переклад п єси Габріелі Запольської «У гірнічій дуброві», І. Франко позначають: «Переклад П. Крушельницького [...], хоч не всюди взірцевій, у цілому добрий».
І. Теплий відмічає, что на знаки прісутності Святого Письма в текстах І. Франка натрапляємо, починаючихі ще від его гімназійніх СПРОБА перекладу біблійніх пророків, коли ВІН переклав, «переписавши», за его словами, «Пророцтво Ісаї» (Франків текст обрівається на качану п ятого розділ...
