ьки тіні В»;В« Невже я всіх винен/На цій планеті була? В».
Збереження таємниці - єдина для Федри надія на порятунок: визнання, полегшення в слово само по собі робить злочин досконалим: В«Я померти повинна, щоб таємницю взяти в могилуВ» (тут і далі переклад М. Донського) ; В«І навіть поступившись розпитувань настільки затятим,/Я все одно помру - помру з плямою ганебнимВ». Федра не діє, але якщо до визнання у своїх почуттях Іполиту вона відчувала себе приреченою, то тепер вона вважає себе загиблої, тому що слово отримує значення скоєного дії. Ще більш значимо називання імені, оскільки ім'я втілює в собі його носія: В«На самому імені твоєму лежав заборону/І все через мене ...В» Федра не наважується назвати Іполита і змушує годувальницю вимовити його ім'я: В«Ти ім'я назвалаВ»
Особливе, майже релігійне ставлення до слова, ототожнення В«слова і ділаВ» і навіть пріоритет слова перед справою були характерні для Ахматової (в даному випадку в загальному акмеістіческом контексті, де переважну увагу до мови передбачало особливу роль слова , яке в якомусь сенсі ставало вищої реальністю), звідси й особливі епітети слова: В«БожественнеВ», В«пречистеВ», В«священний дієсловоВ»; В«царськеВ», В«кам'янеВ», В«непоправнеВ», В«неповторнеВ» і т.д . Прикладів цьому дуже багато - від знаменитого
Всього міцніше на землі печаль
І довговічніше - царське слово
до В«Шипшина так пахнув,/Що навіть перетворився на словоВ». Настільки ж значимо і проголошення імені, див вже в ранніх збірках; В«О, там ти не плутаєш ім'я/Моє ...В», В«І в перший раз мене/На ім'я голосно назвав"; В«Так поясни, яка сила/У сумному імені твоєму В»і пізніше:
І жінка якась моє
Єдине місце зайняла,
Моє законні ім'я носить,
залишив мені кличку ...
Природно, тему провини, мук совісті, ставлення до слова і до імені не можна зводити виключно до В«ФедріВ», але те, що В«ФедраВ» включено до В«світової поетичний текстВ» акмеїзму, робить це зіставлення по Щонайменше правомірним, тим більше що літературні джерела самі були повторенням і відтворенням деяких вчених і загальнолюдських тим, ситуацій тощо Таким чином, для поетів-акмеїстів - в даному випадку особливо для Ахматової і Мандельштама - мова могла йти не про вибір тем, але про вибір дзеркал, в яких обрана тема переломлювалася; реальний першоджерело був не настільки важливий (пор. хоча б Данте, у якого бралися античні або біблійні теми). Тому представляється можливим поширювати вплив расіновской В«ФедриВ» і на ті тексти Ахматової, де, здавалося б, немає безпосередніх текстуальних чи сюжетних збігів. p align="justify"> У цьому зв'язку досить цікаво розглянути останні цикли Ахматової: уривки з трагедії В«ПрологВ» або В«Сон у сніВ» і В«опівнічні віршіВ»...
