нь» + hir «володар» + -rim «колективна множинність), Lothlorien (loth« квітка »+ lor« золотий »+ -ien« місце золотих квітів ») [3].
Говорячи, про стилістику мови, не можна промовчати про Міфоніми. Мифоним, будучи значимим елементом, відіграє важливу роль у системі мови і культури. Входячи до складу художнього тексту, він, як зазначає В.В. Катерміна «сприяє виявленню національно-культурних особливостей певного етносу» [2]. «Національне поле міфологічного імені власного сприяє більш точному сприйняттю імен, більш чіткої їх співвіднесеності з певної мовної підсистемою. Національно-культурна специфіка активно проявляється в словах з яскраво вираженою конотацією, поняттях, які стосуються «безеквівалентної лексиці», до якої можна віднести всі особові назви »[там же].
Міфоніми володіють певною актуалізацією в будь-якому художньому тексті, передачею конотативних смислів вони виконують свої художні функції. Особливе місце займають окказіональние міфоніми, створені письменницьким уявою і існуючі тільки в його творах.
На рівні художнього тексту міфоніми набувають нового семантичне наповнення. Багато в чому це викликано тією обставиною, що письменник далеко не завжди користується діючими в мові ономастическими ресурсами. Часто він не обмежується ономастичним вибором і вдається до ономастическими творчості, створюючи потрібні для реалізації художнього задуму власні імена. Дж.Р.Р. Толкієн створює такі антропоніми, як Більбо Торбинс (Bilbo Baggins), Сем Скромбі (Sam Gamgee), Тод Пескунс (Ted Sandyman), папаша Двулап (Daddy Twofoot), Булкінси (Boffins), Ейли і пійло (Chubbs), кролів (Tooks) , Ройл (Grubbs), Глубокопи (Burrowses).
У Толкієна найяскравіші і пам'ятні імена присвоєні епізодичним персонажам (старий Сдубень (Old Noakes), Толстобрюхл (Bracegirdle), Дороднінг (Goodbody), Лякошель-Торбинс (Sackwille - Baggins)), які з'являються лише в якості гостей на святі. І навпаки, чим грунтовніше письменник описує образ, тим менше стає роль імені в його створенні (Більбо Торбинс (Bilbo Baggins), Гендальф (Gandalf) [5].
«говорять» імена персонажів з оточення Більбо дозволяють представити зовнішність останніх (Горбадок, Дороднінг, Толстик, толстобрюхого, Толстопоп, Шерстопал), їх заняття (Ейли - є, пійло - пити, Ройл - рити, Побегайк- бігати), характер (Бірюк, Скромбі, Мелірот, Любелия, Жихар), інтелект (дурдом, Сдубень), проісхожденіе4 (Боромир, Горислав). Таку рису національного характеру хоббітів, як добродушність, здатність завжди «сміятися на весь рот», підкреслюють антропоніми Многорад, Меррі (англ. Merry - веселий ).
Усічення виробляють - свідчення близьких відносин персонажів, спорідненості: наш Хеліус (про правителя) - мій братан Хел; юна Анджеліка - Анджелічіку від дядька Більбо; етнічної спільності Деагорл - Смеагорл [5]. В цілому можна зробити висновок про переважання серед новоутворень Толкієна композитів, що пов'язано з прагненням письменника передати складні багатогранні ознаки об'єктів віртуального світу Середзем'я. Тому всі подібні авторські новотвори є мотивованими.
Висновок
Можливий світ визначається нами як текстова альтернатива, або вiдтворення реального світу. Мова є єдиним інструментом для створення нового світу. Авторські штучні мови створювалися як самостійні. Базою їх виступала структура природної мови як такого, а не конкретний природний мову.
Мови Дж. Р.Р. Толкієна володіють абсолютною більшістю властивостей, притаманних природним мовам: інформативністю, фонетичної, лексичної і граматичної структурами, алфавітом і метамовою для вираження родових і видових понять, що інтерпретуються своїх символів. Толкієн досягає такого високого рівня імітації природної мови, що створює і систему «протиріч», або винятків мовній структурі.
Мови Дж. Р.Р. Толкієна виявилися здатні подолати межі художнього світу і знайти певний простір в «нашому». Вони стали причиною виникнення такого феномена інтерлінгвістики, як створення автентичної літератури штучною мовою. Крім того, що на мовах Толкієна створюються тексти (балади на квенья, наприклад), у кількох школах Бірмінгема і Лондона розпочато викладання ельфійського мови (його розмовного варіанту - Сіндарін). Для шанувальників Толкієна його мови стали інструментом комунікації і в нашому світі (тобто природними мовами). Якщо ми приймаємо положення про те, що умовою існування можливих світів є мовна форма їх актуалізації, то тоді і мовам, придуманим Толкієном, також важко відмовити у праві бути «природними». Вони є живими, нехай і для обмеженого числа «толкієністів», на цих мовах створюються тексти, виходять дослідження з питань їх граматики, видаються словники цих мов, про ці мовами не можна говорити як про «мертвих», оскільки вони не існували до текстів Толкієна.
