ригіналу, але може бути здійснений при порушенні інших видів перекладацької норми [3,152].
Необхідно нагадати, що поняття еквівалентності перекладу передбачає передачу в перекладі змісту оригіналу, яке розглядають як всю сукупність інформації, що міститься в тексті. Таким чином, з усього вище сказаного можна прийти до висновку, що еквівалентність-поняття більш широке, ніж «точність перекладу», під якою звичайно розуміється лише збереження «предметно-логічного змісту» оригіналу. Інакше кажучи, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал [3,152].
Еквівалентність змісту оригіналу і перекладу виступає в якості основи їх комунікативної рівноцінності, передбачуване наявність якої робить даний текст перекладом. Але необхідно зауважити, що норма еквівалентності перекладу не є незмінним параметром. Вона лише означає необхідність можливо більшої спільності змісту оригіналу і перекладу, але в межах, сумісних з іншими нормативними вимогами, забезпечують адекватність перекладу. Порушення норми еквівалентності може бути абсолютним, коли переклад визнається нееквівалентним, не передати зміст оригіналу хоча б на найнижчому рівні, або відносним, якщо встановлено, що решта нормативні вимоги могли бути виконані і на більш високому рівні еквівалентності, ніж той, який був досягнутий в перекладі. У першому випадку переклад повинен бути визнаний так само неадекватним, а в другому - може вважатися адекватним в тому випадку, якщо максимально можлива смислова близькість не обов'язкова для успішної міжмовної комунікації [3,153].
1.2 Жанрово-стилістична норма перекладу
Важливу роль в досягненні адекватності перекладу грає його жанрово-стилістична норма. Вона визначає необхідний рівень еквівалентності і звичайно ж домінантну функцію, забезпечення якої складає основну задачу перекладача і головний критерій оцінки якості його роботи. Тут слід підкреслити, що подібно до того, як норми правильної мови можуть встановлюватися лише з урахуванням стилістичної і соціолінгвістичної диференціації мови, так і нормативний вимоги до адекватному перекладу мають сенс лише по відношенню до певного типу текстів і певним умовам перекладацької діяльності [2,229]. Але, як вважає К. Райс, було б принципово невірним користуватися однаковими критеріями для оцінки перекладу бульварного роману і високохудожнього літературного твору, перекладу оперного лібрето і патентного свідоцтва.
В основному, критика перекладів грунтується на інтуїтивному уявленні про жанрово-стилістичної нормі. Переклад художнього твору оцінюється за його літературним достоїнств, технічний переклад - по термінологічної правильності, що забезпечує розуміння суті справи і можливості використання тексту перекладу в технічній практиці, переведення реклами - за її дійсності і т. Д.
Таким чином, з усього вище сказаного, жанрово-стилістичну норму перекладу можна визначити як вимога відповідності перекладу домінантною функції і стилістичним особливостям того типу тексту, до якого належить переклад. Вибір такого типу визначається характером оригіналу, а стилістичні вимоги, яким повинен відповідати переклад - це нормативні правила, що характеризують тексти аналогічного типу в мові перекладу. Наприклад, той факт, що якийсь текст перекладу є технічним описом, припускає, що таким опис був оригінал, а мова і стиль тексту визначається вимогами, що пред'являються до технічним описам в переводящем мовою.
Іншими словами, жанрово-стилістична норма перекладу виявляється двояко-орієнтованої, причому найбільш істотною є орієнтація на переводить мову [3,154].
1.3 Норма перекладацької мови
Питання про норму перекладацької мови вивчений дуже мало. Мова перекладів не може не мати певних особливостей, пов'язаних зі специфікою цього виду мовної діяльності. Контакт двох мов у процесі перекладу неминуче веде до більш широкого використання аналогічних форм, до відносного вживання мовних засобів.
Текст перекладу - це мовленнєвий твір на переводящем мовою і звичайно ж для нього обов'язкові правила норми і узусом цієї мови. Вони варіюються як в різних функціональних стилях, так і в залежності від різновиду загальнолітературної мови. Серед останніх зазвичай розливають мову розмовної мови і мова художньої літератури. У лінгвістичній літературі висловлювалася думка, що особливий різновид мови складає і мова науки. «Вторинність» перекладних та тексти серед інших мовних творів на тій же мові [2,230].
Можна припустити, що сукупність перекладних текстів будь-якої мови становить особливий різновид цієї мови, що перетинає його функціональні стилі та інші різновиди. Орієнтованість на оригінал призводить до розвитку мовної норми і особливо узусу. Багато слова і словосп...
