есата, тобто своєрідне мовне дію (мовленнєвий акт), складається з призову та називання одночасно.
Основна функція звернення - привернення уваги, заклик співрозмовника - дала йому певну оформленість, специфічну звательную форму, існуючу в ряді слов'янських мов і була в давньоруській мові. Таким чином, головним формальним засобом вказівки на звернення до російській мові вважається особлива звательная інтонація, до речі, дуже схожа з тією, якою забезпечуються інші висловлювання мовного етикету. Це, кажучи узагальнено, інтонація призову співрозмовника. І по ній ми безпомилково виділяємо звернення в потоці мовлення.
Другим важливим властивістю звернень є позначення адресата.
Отже, звернення - самий яскравий етикетні знак. Адже французьке слово етикет спочатку мало значення "етикетка", "ярлик". Називаючи співрозмовника, ми як б вибираємо для нього найбільш походящий до випадку "ярлик". У російській мові є безліч звернень, вони обслуговують найрізноманітніші ситуації спілкування, вживаються людьми, несучими різні соціальні ознаки.
1.2 Різноманітність форм загальноприйнятих звернень початку XX століття
У дореволюційну епоху вживання загальноприйнятих звернень було суворо регламентовано, відповідало реальному соціальному рангу людей.
Так, благородіє вказувало на дворянське походження. А ось високоблагородіє було титулом штаб-офіцера, майора, полковника і всіх прирівняних до нього чинів.
Високоповажносте - титул так званих повних генералів, а також дійсних таємних радників, особ 1-го і 2-го класу. А превосходительство - це титул або генерала, або цивільних сановників 4-го і 3-го класу. p> високородіє титулували статських радників, чиновників 5-го класу.
Нарешті, сіятельство (Або світлість ) - це титул князів і графів, а також їхніх дружин і дітей. p> До царям, царственим особам зверталися зі словом величність, високість . До особам церковного звання зверталися (у відповідності зі ступенем) велебність, високопреподобіє, священство, преосвященство і святість . Багато збереглися і в сучасному церковному побуті.
На побутовому рівні ваша милість - було спільним ввічливим зверненням простолюдина до кого-небудь за принципом "знизу вгору".
Барин - всякий пан для тих, хто йому служить, жіноча форма бариня. Зрозуміло, що панночка була дівиця споконвічно шляхетного походження.
Дівчиною називали служницю, покоївку; відомий титул наближеною до пані дворової дівчини - панська панночка.
А ось такі слова, як мадам і пані , традиційно були шанобливим зверненням до заміжнім і літнім жінкам вищого стану.
В історичному спорідненість знаходяться слова государ і государ, пан . Вираз милостивий государ було самим ввічливим зверненням до кого-небудь.
Сучасне молоде покоління недостатньо поінформоване про загальноприйнятих зверненнях початку минулого століття, ймовірно тому що вони мало читають художні твори, оповідають про те ще недалекому часу, неуважно дивляться фільми, погано володіють історичними знаннями. p> Більш глибокі знання показують люди старшого віку, що свідчить про їх компетентності в даному питанні, про глибших знань з історії своєї країни.
В області зверненні сучасна російська мова зазнає відомий дефіцит, наявних звернень явно недостатньо, тому виникає бажання їх урізноманітнити, що відображає думку опитаних. Звичайно, важко уявити, що коли-небудь ми будемо називати один одного милостивими государями і пані, але вже сьогодні видно: міцно входять у повсякденну мову звернення пан та панове.
Глава 2. Типи мовних культур
Однією з найбільш істотних характеристик мовної особистості слід визнати приналежність людини до тієї чи іншої мовної (національної) і мовної (внутрішньонаціональної) культурі. Усередині національної мовної культури у сфері дії літературного мови виділяють різні типи мовних культур. p> Елітарний тип мовної культури характеризують наступні параметри:
• вища освіта носія мови, зазвичай гуманітарне;
• рефлексивний інтелект;
• логічність мислення;
• некатегоричность в оцінках;
• незадоволеність своїм інтелектуальним багажем, наявність постійної потреби в розширенні своїх знань і їх перевірці;
• дотримання етичних норм спілкування, повагу до співрозмовника і взагалі до людей;
• володіння мовним етикетом і дотримання його норм у всіх стандартних комунікативних ситуаціях;
• дотримання норм літературної мови;
• відсутність самовпевненості в цілому, відсутність мовної самовпевненості зокрема (то є відсутність впевненості про те, що він в необхідній з його точки зору мірою вже володіє мовою, його мовні знання цілком достатні і не вимагають корекції);
• володіння...
