62), вільне перекладення В«РевізораВ».
За творам А.П. Чехова:
1. В«Тото й королі РимуВ» Стено і М. Монічеллі (В«Toto ei re di RomaВ», Steno e M. Monicelli, 1952), вільне перекладення оповідань В«ЧиновникВ» і В«Іспит на чинВ». p> 2. В«ВесілляВ» А. Петруччі (В«Il matrimonioВ», A. Petrucci, 1954), вільне перекладення одноактних жартівливих п'єс В«ВедмідьВ» і В«ПропозиціяВ» і сцени в одній дії В«ВесілляВ». p> 3. В«СтепВ» А. Латтуади (В«La steppa В», A. Lattuada, 1962). p> 4. В«ЧайкаВ» М. Беллоккьо (В«Il gabbiano В», M. Bellocchio, 1977). p> За творам І.С. Тургенєва:
1. В«ЛугВ» П. і В. Тавіані (В«Il pratoВ», P. e V. Taviani, 1979), вільне перекладення роману В«Батьки і дітиВ». p> За творам М.А. Булгакова:
1. В«Собаче серцеВ» А. Латтуади (В«Cuore di caneВ», A. Lattuada, 1976). p> 2. В«Фатальні яйцяВ» У. Грегоретті (В«Uova fataliВ», U. Gregoretti, 1977). p> За творам Б.Л. Пастернака:
1. В«ЖивагоВ» Дж. Кампіотті (В«ZivagoВ», G. Campiottti, 2002). p> Отже, увагу італійських режисерів до творів російських класиків, за винятком творів Достоєвського, розподіляється досить рівномірно. Інша справа - ступінь вірності і свободи в проходженні оригіналу, варьирующаяся від більш-менш вдалих спроб його відтворення (атмосфери, побуту тощо) до вільних перекладень, що доходять до використання однієї В«голоїВ» ідеї в рамках абсолютно нового твору. Критерії В«вірностіВ» та В«свободиВ», звичайно, можна вважати неадекватними, якщо погодитися з даними А. Базеном відомим визначенням кіномистецтва як В«нечистогоВ», тобто принципово контамініруют, відкритого до взаємодії з іншими видами мистецтва, неминуче залученого в складну мережу інтерсеміотіческіх обмінів, з яких і народжується його специфічність [2]. Проте у разі екранізації творів Гоголя цей критерій дозволяє виявити одну особливість, яка виявляється досить значимою: у всіх італійських картинах, знятих за його творами, гоголівські сюжети переносяться в абсолютно чужі їм історико-соціальні та побутові умови. Іншими словами, немає жодної справжньої В«екранізаціїВ», в якій була б представлена ​​спроба В«автентичноВ» відтворити на екрані гоголівське твір, з його специфічним колоритом, декораціями, побутом, то є - з російської атмосферою. При цьому найбільш цікаві кінематографічні інтерпретації Гоголя - В«ШинельВ» А. Латтуади і В«гарчати рокиВ» Л. Дзампи - примикають до того складного явища італійської кінематографії, яке прийнято визначати як неореалізм, - хоча, як показує аналіз цих картин, вони істотно різняться між собою за багатьма параметрами. Забігаючи наперед, можна зробити один висновок: в гоголівських творах італійське кіно побачило і сприйняло переважно В«вічніВ» ідеї, потенційно застосовні до іншої (Італійської) дійсності. Інтерес до актуальності і одночасно універсальності цих ідей, очевидно, перевищив інтерес до В«російськостіВ» творів Гоголя, а точніше - перший виявився об'єктивно сильніше другого, що змушує задуматися про істинне масшта...
