их естетично значимих мовних об'єктів.
Дослідники виділяють дві лінгвістичні боку поетичної мови: звукову та смислове, розглядаючи їх з точки зору будови мовного знака та участі окремих елементів у побудові поетичного твору. До звукової стороні поетичної мови відносять: звуковий склад мовного прояви, тобто співвідношення окремих звуків; а також послідовність звуків, ритм, риму, склад, і інтонацію, яка виражена графічно пунктуацією. Сюди ж відноситься наголос, забарвлення голосу або тембр і темп, що визначає тривалість ритмічних відрізків і паузи. Смислову сторону представляють наступні елементи поетичної мови: морфеми, що представляють внутрішню будову поетичного слова, лексика поета, тобто вибір словесного матеріалу, семантична спрямованість, поетичне найменування і смислова динаміка. Таким чином, мова, склад якого становлять перелічені елементи, за своїм знакової характером являє собою художній матеріал для побудови поетичного твору.
З усього вищевикладеного випливає, що в поезії зміст - це сукупність смислових елементів, їх співвіднесеність з реальними фактами і задумом автора, а форма - це розташування змістовних елементів у певній послідовності, а також особлива впорядкованість структури (характерні для поезії атрибути мови: ритм, рима, строфіка і т.д.).
Аналіз літератури в області теорії і практики перекладу показує, що питання віршованого перекладу являють собою максимальну складність, так як поетичний твір більшою мірою залежить від мови, ніж проза, до того ж в силу специфіки жанру необхідно передати в перекладі не тільки зміст, а й ритміко-мелодійну і композиційно-структурну сторону першотвору.
Поети, перекладачі, вчені в різні часи і в різних країнах вважали, що переклад поезії неможливий, проте поетичні переклади продовжували з'являтися. У кінцевому рахунку, практика перекладу доводить можливість переведення неперекладного. Говорити про неперекладності поезії, можна тільки маючи на увазі неможливість передачі засобами іншої мови в рамках даного тексту тих чи інших окремих елементів даного тексту. Однак, в будь-якому тексті, в тому числі і в поетичному, елементи підпорядковані цілому, і неможливість знайти іншомовний еквівалент якого-небудь з елементів вихідного тексту не означає неможливість відтворення всього тексту як певного структурно-семантичного єдності засобами іншої мови.
Оскільки абсолютної тотожності першотвору і перекладу досягти неможливо, переклад поезії полягає в досягненні певної функціональної еквівалентності тексту перекладу тексту оригіналу. Необхідно зберегти певний інваріант, який є вихідним балансом переданої інформації, критерієм для оцінки ступеня відповідності перекладу оригіналу є, насамперед, збіг чи розбіжність змісту, яке виражене за допомогою конкретних мовних засобів.
Від перекладача поезії потрібне відновлення вихідного змісту і формування його мовного вираження, перекладач повинен досягти певної функціональної еквівалентності тексту перекладу тексту оригіналу.
Переклад поезії, будучи однією з найбільш важких областей перекладацької діяльності, вимагає особливих, відмінних від переведення прози принципів і критеріїв. Вимоги передачі ритму, рими, строфіки і т.п. з одного боку, і слова - з іншого, приходять деколи в більш різке зіткнення, ніж вимоги точності буквальною і точності смисловий в перекладі ...
