циплінами. Тим відрадніш відзначити широке використання фразеологічного матеріалу в книзі Є.М. Верещагіна і В.Г. Костомарова, які підкреслюють, що цілий ряд фразеологізмів містять у своїй семантиці національно-культурний компонент - або синхронно, з позицій сучасного мовної свідомості, або диахронно, тобто тільки з причини спряженості з національною культурою словосполучення-прототипу .
У сучасній лінгвістиці чітко намітилися два напрямки досліджень. Перший напрямок вихідною точкою має визнання того, що фразеологізм - це така одиниця мови, яка складається зі слів, тобто за природою своєю словосполучення. При цьому одні вчені висловлюють думку, що об'єктом фразеології є всі реально можливі у цьому мові конкретні словосполучення, незалежно від якісних відмінностей між ними. Так, наприклад, Копиленко говорить наступне: Фразеологія охоплює всі поєднання лексем, що у даному мові, у тому числі і так звані вільні словосполучення [8, с. 81]. З іншого боку об'єктом фразеології в межах цього напрямку визнаються тільки деякі розряди і групи словосполучень, які виділяються з усіх можливих у мові особливим своєрідністю. Залежно від того, які ознаки приймаються в розрахунок при виділенні таких словосполучень, й склад подібних одиниць у мові. Тільки ці особливі" словосполучення і можуть бути названі фразеологізмами.
Незважаючи на умовність понять і пов'язане з цим розмежування, зазвичай говорять, що фразеологія може бути представлена:
) як фразеологія мови в широкому сенсі слова, що включає до свого складу і словосполучення, переосмислені повністю, і словосполучення, в є не переосмислені слова-компоненти. Прикладом такого широкого розуміння обсягу і складу фразеології може служити точка зору В.Л. Архангельського, О.С. Ахмановой, Н. М. Шанського;
) як фразеологія мови в вузькому сенсі слова, що включає до свого складу тільки словосполучення, переосмислення до кінця. До числа робіт, що відображають таке розуміння обсягу і складу фразеології російської мови, відносяться, наприклад, статті В.П. Жукова. В обох випадках немов характер фразеологізму, як і лексемного характер компонентів його не ставиться під сумнів. Фразеологізм рекомендують розглядати як контамінацію ознак слова і словосполучення, підкреслюється омонімічність фразеологізму і співвідносного з ним за структурою словосполучення [9, с.132].
Представники другого напрямку виходять з того, що фразеологізм - це словосполучення (ні за формою, ні за змістом), це одиниця мови, яка полягає не зі слів. Вони розкладені лише етимологічно, тобто поза системою сучасної мови, в історичному плані [10, с.202]. Ці вирази протиставляються словосполученнями, що не Омонімічних, так як якісно відрізняються від них. Основним у вивченні фразеологізму робиться не смислова і формальна характеристика компонентів, що його утворюють, і не зв'язків між компонентами, а самого фразеологізму в цілому, як одиницю мови, має певну форму, зміст та особливості вживання в мові. Склад фразеології утворюється з категоріально однотипних одиниць. Історія та етимологія кожного фразеологізму вивчається поза прямолінійною залежність від якихось універсальних схем переосмислення словосполучень, ступеня семантичної неподільності компонентів і десемантизации слів у словосполученнях.
Отже, фразеологізм - це стійке поєднання слів з ускладненою семантикою, що не утворюються по породжує структурно-семантичним моделями змінних сполучень [11, с.5], тобто це сталий вираз або поєднання слів, яке вноситься до мова в готовому вигляді і не може вживатися в самостійному значенні.
Під стійкістю фразеологічної одиниці розуміється міра, ступінь семантичної неподільності, неразложимости компонентів. На думку В.П. Жукова стійкість, принаймні, в семантичному плані, органічно пов'язана з ідіоматічностью, тобто зі смисловим Нерозкладним фразеологізму. Стійкість - це ступінь, міра семантичної неразложимости компонентів всередині того чи іншого фразеологізму. Вона є формою прояву идиоматичности стосовно конкретно даного фразеологизму. Іншими словами, стійкість - це міра идиоматичности [12, с.86].
Над проблемою фразеологічних одиниць працювали багато наукові діячі. Родоначальником теорії фразеології вважається швейцарський лінгвіст Шарль Баллі, вперше визначив фразеологію як самостійний розділ лексикології. Був запропонований цілий ряд класифікацій фразеологічних одиниць. Залежно від того, наскільки стираються номінативні значення компонентів фразеологізму, наскільки сильно в них переносне значення, В.В.Виноградов ділить їх на три типи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.
А.В Кунін виділяє у складі фразеології три розділи: ідіоматику, ідіофразеоматіку і фразеоматік...
