відносини віруючих до знаку зумовили деякі загальні жанрові особливості фідєїстічеського текстів, усних і письмових.
Для текстів фідєїстічеського жанрів характерна більш висока, ніж у побутової мови, формально-смислова організованість, майстерність. Цим обумовлені такі загальні риси фідєїстічеського поетики, як звукові повтори різних видів (анаграми, звуконаслідування, алітерації, метрична впорядкованість, рима), семантичний паралелізм і образність (алегоричність, метафоричність, символізм), принципове наявність "темних" виразів, в тій чи іншій мірі незрозумілих слухачам, а іноді і виконавцям, часто зустрічається значна архаїчність сакрального мови, загальна "таємничість" фідєїстічеського слова, його передбачувана смислова невичерпання, принципова противопоставленность звичайної мови.
Для багатьох фідєїстічеського текстів (таких як змова, молитва, церковна служба) характерна висока ступінь клішованість : вони не породжуються щоразу заново, але відтворюються в якості готових словесних творів (іноді з невеликими варіаціями), що існують у пам'яті соціуму як стійких знаків з заданими функціями (там же).
І в стародавні часи і в наші дні фідєїстічеського слово характеризується особливим вимовою : змови шепотіли, гімни співали, прокляття вигукували, ворожіння, шаманські камлання вимовлялися "нутряним" голосом (черевомовлення), тексти Характерно, що й писання у православному храмі читаються в особливій распевно-речитативної манері. p> Особливою ритмікою відзначено вимова буддійських мантр. Найчастіше ті, що моляться не розуміють мови, на якому вимовляються мантри (наприклад, точний переклад класичної буддійської мантри В«Ом-мане-падме-хумВ» був забутий ще в Середньовіччі). Відповідно, зростає сакральний вага інтонаційного малюнка, і він несе для медитують основний сенс мантри, створюючи піднесений релігійний настрой.
Богослужіння в російських православних храмах йде церковнослов'янською (тобто на староболгарському) мовою, в цілому зрозумілому віруючим, але значно відрізняється від мови повсякденного спілкування. Традиційно читання всіх богослужбових текстів ведеться, як вже було сказано, речитативом з супроводом хору. Тому для відвідуючих храми людей звернення до Бога асоціюється саме з цим, звичним інтонаційним малюнком (співуче, без пауз, без виділення окремих слів). Така інтонаційна модель сприймається як відноситься до сфери сакрального. p> Спільною рисою всіх усних фідєїстічеського жанрів є їх найбільша органічний зв'язок з невербальної (Паралингвистическими і поведінкової) комунікацією. Як зазначає В.КАРАСИК, місце релігійного дискурсу семиотически розподілено і закріплено практикою богослужінь. "У храмі протиставляються місця, де можуть перебувати священнослужителі та парафіяни, дії, що супроводжують мова як пастиря, так і пстви, ритмічно організовані, виділяються і спеціально позначаються шати, аксесуари, ритуальні дії, частини храму "(Карасик 1999, 9).
фідєїстічеського слово зароджувалося як вербальна частина ритуалу і понині зберігає цю близькість. Досить вказати на такі семиотически значущі рухи тіла, пози і жести, як поклони, підняті до неба очі і руки, певні пози молільників, особливі жести благословення, в деяких християнських обрядах - хресне знамення, обмивання рук, ритуальне цілування руки, кадіння (.....................) тощо, також строго певний одіяння кліру і обмеження в одязі та зовнішньому вигляді що приходять у храм мирян.
Таким чином, своєрідність фідєїстічеського комунікації обумовлює подібні риси в тих мовних творах (усних або письмових), в яких така комунікація реалізується. Це дозволяє бачити в конфесійно-релігійних текстах певну жанрову спільність.
4. Жанрові ознаки місіонерська ТЕКСТІВ
Говорячи про жанри релігійної літератури, не можна не помітити, що ХХ століття вніс деякі додатки сформовану ієрархію жанрів. Жанром, що отримав широке поширення у ХХ столітті, є література місіонерської спрямованості, присвячена пропаганді релігійних або суто конфесійних ідей серед невіруючих або инаковерующих осіб. p> Все більшу роль у структурі місіонерської діяльності починає грати письмовий текст - література місіонерського напряму. Цьому сприяє ряд причин, таких як поширення нових культів у країнах Заходу, збільшення кількості автономних церков, релігійних конфесій та сект, розширення контактів з носіями різних релігійних світоглядів і інш. Без перебільшення можна сказати, що роль місіонерської літератури в сучасному потоці інформації важко переоцінити. Саме на неї робиться ставка керівниками багатьох релігійних громад, свідченням чого служать численні релігійні тексти, які ми бачимо навколо себе кожен день. p> Усередині всієї маси релігійної літератури місіонерського напряму можливо виділити кілька жанрів, хоча подібна класифікація буде страждати деякою умовністю, так як далеко не завжди ця література може бути обмежена суворими рамками жанру....
