ериторії) тим самим инвалидизируя психіку дитини , що надалі позначається на соціальній зрілості. Вони вважають, що їхні діти потребують постійного навчанні і керівництво. Інші ж батьки дітей з порушеннями слуху відкидають будь-які взаємодії з дитиною, вважаючи, що якщо дитина не чує і не говорить, значить він емоційно дурний. p align="justify"> У методиці В«Стиль вихованняВ» ми дізналися, який стиль виховання домінує в сім'ях з дітьми-інвалідами по слуху і в сім'ях, де діти мають збережений слух (результати представлені в таблиці 4).  
  Таблиця 4. Стилі батьківського виховання серед батьків з дітьми-інвалідами по слуху та батьками, що мають чуючих дітей 
  Стиль воспітаніяСемьі з дітьми-інвалідами по слухуСемьі з дітьми збереженим слухомАвторітарний стіль67% 30% Демократичний стіль7% 40% Попустітельскій стіль20% 20% Хаотичний стіль6% 10% 
  Таким чином, 67% батьків з дітьми-інвалідами по слуху, показали авторитарний стиль виховання, що ще раз доводить про спотвореному взаємодії між членами сім'ї, неадекватністю, ригідністю і сиюминутности, на противагу батьківським позиціям у сім'ях зі чують дітьми, які характеризуються адекватністю і прогностичності. 
  При формуванні особистості дитини з відхиленнями у психічному розвитку, в тому числі з порушеннями слуху, значимість сім'ї істотно зростає. Від взаємин з батьками залежить, наскільки адекватним буде їх взаємодія з навколишнім середовищем. p align="justify"> Таким чином, можна виділити наступні напрямки роботи з розвитку особистості дітей з порушеним слухом, які пов'язані з передачею історично сформованих норм поведінки і еталонів оцінки іншої людини як особистості. 
				
				
				
				
			  По-перше, необхідно сформувати у дітей з порушеннями слуху подання про якості особистості, емоційних властивостях, про норми поведінки. 
  друге, потрібно навчити їх бачити прояви цих якостей в поведінці інших людей - дітей та дорослих, формувати вміння розуміти вчинки оточуючих людей і для цього дати учнем еталон оцінки. 
  По-третє, формувати у дітей з порушеннями слуху адекватну самооцінку, що є, з одного боку, основою регуляції власної поведінки, з іншого - запорукою успішного встановлення міжособистісних відносин. 
  Для цього в шкільному віці слід використовувати такі форми роботи, в яких діти були б поставлені перед необхідністю оцінювати результати своєї діяльності, порівнювати їх із зразком, з роботами інших дітей. Потрібно дітям надавати в самостійності вирішення завдань різної труднощі, як у процесі навчальної діяльності, так і в різноманітних життєвих ситуаціях. У шкільному віці важливо збагачувати уявлення дітей з порушеннями слуху про особистісні якості, міжособистісних відносинах на основі аналізу емоційних переживань і стосунків героїв художньої літератури, фільмів, вистав у зіставленні з реальними життєвими ситуаціями. p align="justify">  інвалід слух особистісний розвиток