ика сварка між Арндт і Набоковим на сторінках літературних журналів. p> Два перекладу - Арндта і Набокова - вважаються головними, фундаментальними перекладами Онєгіна. Саме їх з'єднання, на думку багатьох американців, і дає відносно повне уявлення про роман. p> Ось як характеризує ці переклади Пол Дебрецені: В«Це переклади, які як би виключають один одного, вони принципово по-різному зроблені. Переклад Уолтера Арндта - це зразковий традиційний переклад, в якому перекладач намагається бути якомога ближче до оригіналу не тільки за змістом тексту, але так само і за всіма іншими параметрами - рими, розмір. Він намагається навіть, наскільки це можливо, передати звукопис пушкінську, структуру пушкінської рядки. Це абсолютно віртуозна робота. В»p> В«Переказ Набокова, - за словами професора Дартмутського університету, - іншого роду - нетрадиційний. Набоков, який дуже легко і добре міг писати вірші як по-російськи, так і по-англійськи, після кількох спроб зробити віршований переклад "Онєгіна" прийшов до свідомого висновком, що створити адекватний поетичний текст по-англійськи неможливо. І він зробив ретельний підрядковий переклад, який він супроводжував двотомним коментарем ... Мені здається, що коли читаєш підрядник Набокова, то читаєш саме щось на кшталт того, що "коли мій дядечко, людина дуже високих принципів, важко захворів, він нас змусив всіх ставиться до нього з повагою, і це було непоганим винаходом з його боку "[46].
Першим почав "сварку", як назвав її професор Дебрецені, Володимир Набоков. 30 квітня 1964 в журналі "Нью-йоркське книжкове огляд "він виступив з жорстокою критикою перекладу Уолтера Арндта. Статтю він назвав "бив по клавішах". Cпустя час Уолтер Арндт назвав свою відповідь Набоковим "Настегівая лошадь". Тут він обіграв слова Пушкіна, який називав перекладачів "поштовими кіньми освіти". p> Чарльз Джонстон у своєму перекладі (1977) спирався на переклад Набокова. При цьому його концепція протилежна набоковской. Він доводить можливість парафрастіческіе перекладу при збереженні смислової точності. Порівняємо дві перекладацькі концепції, що відбилися на Як переказів: О. Елтона і Ч.Джонстона. На думку Елтона, однією з головних завдань є передача точної рими. При цьому не враховується внутрішня інструментування пушкінського вірша; у Елтона занадто багато банальних рим і тавтологічних займенників в кінці складових. Інше завдання - відтворення довгих інтонаційних періодів, що в англійській вірші деколи призводить до неупотребітельни В«enjambementВ». p> В«У перекладі Ч.Джонстона враховується звукопис всередині вірша, зі безліччю парономазия, алітерацій (зв'язок звуку зі змістом, природно, під чому втрачається. "Невірності" в перекладі Джонстона - не стільки в смислових спотвореннях, скільки в зміні стилю і ритма: часом дається "Гладкий парафраз" (другий крайній випадок, протилежний enjambement). Рядок В«Чарівних звуків, почуттів і дум" Джонстон перекладає: "emotion, thought, and magic sound" - і сенс градації (від зовнішнього - до внутрішнього) втрачається. Необхідно враховувати безліч формальних інверсій в пушкінської поезії, що додають природне звучання російської мови. (В англійській мові існують обмеження в порядку слів, що створює додаткові труднощі для перекладачів). [57]
Але проте, за словами Льва Лосєва, В«Набоков, Арндт і Джонстон зробили максимум того, що може зробити високо талановитий перекладач. Проблема тут в різній, чи що, структурі культур. Російська культура відома своєї, як Достоєвський говорив, "всесвітній чуйністю" і, може бути, надолужуючи те, що було упущено за століття ізоляції Москви від Заходу, російська культура послепетровской епохи жадібно вбирала все культурне творчість інших західних народів. І звідси таке сприйняття шедеврів світової літератури як своїх. А зворотного такого явища немає. Існує такий невидимий клапан між російською і західною культурами, який в основному пропускає тільки в одну сторону - в російську В»[46].
У 1990 році вийшов переклад Джеймас Фалена, а в 1999-му вийшов переклад Дугласа Хофштадтера. p> "Як не поставитися до якості цих перекладів, потрібно сказати, чтокаждий з них - результат багаторічного, великої праці. У два-три місяці "Онєгіна" стихія не перекладеш: у ньому 5540 римованих рядків. Юджин Кейден повідомляє у своїй передмові, що він працював над "Онєгіним" двадцять років. ... І чудово, що англо-американська критика (не те, що в минулі роки!) зустрічає кожного нового "Онєгіна" незліченною кількістю статей і рецензій, обговорюючи азартно і шумно його вірність великому оригіналу .... "[45]. p> Таким чином, можна простежити три основних етапи еволюції перекладацького сприйняття роману Пушкіна в Англії: 1) точність у передачі сюжету (Сполдінг), 2) формальна точність: строфа, рима (Елтон), 3) поетичність і звукова організація (Джонтсон) - переклад, що спирається на контекстуальну точність "антііллюзіоністского" перекладу Набокова. p> Наступним етапом може бути передача ритміко-інтонаці...
