ів.
Т.М. Дарбінян (1969) вказує на можливість комбінації нейролептаналгезии з місцевою анестезією по А.В. Вишневським. Цю комбінацію можна успішно доповнювати інгаляцією парів метоксифлурану в анальгетичною дозі через портативний апарат для аналгезії "Трингал". При поєднанні з місцевою анестезією методика полягає в наступному. Для премедикації використовують діазепам (10 мг), таламонал (2 мл), атропін (0,5 мг), вводячи їх внутрішньом'язово за 40 хв дорослому хворому з масою тіла 60-70 кг. У періоді індукції внутрішньовенно на операційному столі вводять дроперидол (у середньому 0,1 мг/кг). Після цього можна почати місцеву анестезію за методом А.В. Вишневського теплим 0,25% розчином новокаїну. Перед шкірним розрізом внутрішньовенно вводять 50 мкг фентанілу, використовуючи це як тестування на індивідуальну чутливість до препарату, орієнтуючись на ступінь виниклої брадикардії і пригнічення дихання. В подальшому кожні 6-8 хв слід вводити 0,3-0,4 мл розчину фентанілу і кожні 30-40 хв 5-7,5 мг дроперидола (2-3 мл). Останню ін'єкцію фентанілу здійснюють за 30 хв до закінчення операції.
В окремі найбільш травматичні або хворобливі моменти з метою посилення анальгетического ефекту можна додавати в дихальний контур пари метоксифлурану (0,35-0,8 об.%). За цією методикою анестезія проводиться на тлі спонтанного дихання. Як вже вказувалося, метоксифлуран можна подавати, використовуючи портативний апарат для аутоаналгезіі.
Метод нейролептаналгезии, запропонованої більше 25 років тому, залишається об'єктом уваги дослідників, клініцистів, фармакологів. Концепції, що лежать в основі методу, ймовірно, є найбільш прогресивними, оскільки на їх основі продовжується інтенсивний пошук фармакологічних засобів для досягнення анестезії, "вільної від стресу "[De Castro J., 1985]. Ці роботи ведуться за двома напрямками:
1) синтез нових засобів з більш надійним рівнем контролю їх фармакологічної дії (в першу чергу слід відзначити пошук коштів з чітким періодом ефективності);
2) досягнення більш надійного захисту хворого під час анестезії.
Головне полягає вже не в тому, щоб знайти будь-якої універсальний препарат, що забезпечує надійну протекцію, яким був, наприклад, нейролептик дроперидол. Враховується, що при стресі активується ціла гама систем нейромодуляторів (Гістамін, катехоламіни, серотонін, простагландини і т.д.), від яких залежать індивідуальна гіперактивність організму, нестабільність анестезії та необхідність застосування високих доз анестетиків. Використання безпечних потенційованих і довготривалих препаратів з групи антигістамінних, антісеротонінових, антіпростагландіновим засобів, блокаторів кальцієвих каналів, ймовірно, дозволить більш надійно захистити організм від стресу, причому не тільки під час операції, але і в найближчому післяопераційному періоді. Вважають, що саме на вказаному шляху можуть бути досягнуті істотні успіхи. В останні роки ці прогресивні концепції анестезії вий...