ся слову [8, 77-79; 9, 434-484; 3, 543-640; 39, 84-85], а саме слово отримує статус імені концепту - мовного знака, що передає зміст концепту найбільш повно і адекватно. На співвіднесенні концепту зі словом, в принципі, засноване складання словників концептів [41]. Проте слово як елемент лексико-семантичної системи мови завжди реалізується в складі тієї чи іншої лексичної парадигми, що дозволяє його інтерпретувати як 1) інваріант лексичної парадигми, утвореної ЛСФ цього слова, 2) ім'я смислового (синонімічного) ряду, утвореного синонімами, співвідносними з одним з ЛСВ цього слова [27, 4]. У кожному разі, концепт, як правило, співвідноситься більш ніж з однієї лексичної одиницею, і логічним завершенням подібного підходу є його співвідношення з планом вираження всієї сукупності різнорідних синонімічних (власне лексичних, фразеологічних в афористичних) єдностей, що описують його в мові [35, 6 ], тобто в кінцевому підсумку концепт співвідносимо з планом вираження лексико-семантичної парадигми.
фреймовий моделлю, що відтворює в лексичній системі відносини концепту і його реалізацій, є Гіпоніміческій, родо-видові структури [4, 50-53], проте в області таких високоабстрактних семантичних сутностей, як культурні (В«духовніВ» ) концепти, подібні відносини практично не спостерігаються. Також теоретично відносини В«концепт-його мовна реалізаціяВ» можна було б змоделювати на базі антоніміческой парадигми в лексиці, що фіксує В«відмінності всередині однієї і тієї ж сутностіВ» [33, 244] (радість-горе, щастя-біда, любов-ненависть і пр .), однак семантичний інваріант, що об'єднує цю парадигму - концепт, як правило, у мові не знаходить імені і, тим самим для мовної свідомості є малозначущими.
Концепт - це культурно зазначений вербалізованій сенс, представлений в плані вираження цілою низкою своїх мовних реалізації, утворюють відповідну лексико-семантичну парадигму. План змісту лінгвокультурного концепту включає як мінімум два ряди семантичних ознак. По-перше, в нього входять семи, загальні для всіх його мовних реалізації, які "скріплюють" лексико-семантичну парадигму і утворюють його понятійну або прототипною основу. По-друге, туди входять семантичні ознаки, загальні хоча б для частини його реалізації, які відзначені лінгвокультурной, етносемантіческой специфікою і пов'язані з ментальністю носіїв мови або з менталітетом національної мовної особистості. В«РозщепленняВ» семантики концепту на два ряди, два рівня певною мірою узгоджується з лексикографічними постулатами, висунутими Ю.Д.Апресяном [2, 468], більше того, наявність у слова національно-культурної специфіки визнається ознакою, що надає йому статус концепту [32 , 85].
Якщо виходити з того, що лінгвокультурний концепт семантично представляє собою якусь абстракцію, узагальнюючу значення ряду своїх мовних реалізації, то конкретна форма цього концепту буде задаватися інтервалом абстракції, в межах якого він якіс...
