м чином, проводиться думка, що люди зі В«здоровоюВ» церебральної конституцією поводяться більш-менш однаково (адекватно, нормально), відхилення ж від цієї норми пояснюються патологічними змінами в мозку людини.
Однак треба мати на увазі, що навішування ярликів, як це простежується за результатами багатьох досліджень (Bleidick, 1977; Brusten, Hohmeier, 1975; Kobi, 1980; Thimm, 1975), оказиает сильний вплив на процеси формування ідентичності особистості.
Є небезпека, що дитина з навішеним на нього ярликом своєю поведінкою буде виправдовувати присвоєний йому зразок ідентичності (клеймо). Вживаючись в заданий йому зразок поведінки, дитина поступово починає ставитися до самого себе так, як його кваліфікує оточення. У відношенні структури своєї поведінки така дитина опиняється в пастці: як би він себе не вів, небажані моменти в його поведінці підбиватимуться під висить на ньому ярлик. p align="justify"> Таким чином, навішування ярликів викликає ефект Пігмаліона - ефект очікування: відбувається специфічний інтеракційний процес сбивающегосяпредсказанія, який не тільки протікає на рівні переживання у осіб, близьких дитині, а й стає фактом внутрішньої психічної життя самого так званого гіперактивного дитини, який все більше переймається почуттям того, що заявлене збувається-таки насправді.
Діагноз В«гіперкінетичний синдромВ», коли він стає відомий дитині і батькам, діє як бумеранг, накладаючи глибокий відбиток на поведінку гіперактивної дитини, його відносини в родині і в більш широкому оточенні. Такий підхід жодною мірою не відповідає ситуації внутрішнього психічного конфлікту, в якому перебуває даний дитина. br/>
.3 Про необхідність розуміти неспокійного дитини
Якщо намагатися зрозуміти значення різних проявів людської поведінки, то слід розпрощатися з однолінійним підходом до пояснення його особливостей. Тут потрібні міждисциплінарні теорії, здатні охопити гетерогенність людського буття, необхідно інше розуміння порушень, ніж те, яке наказується медичної парадигмою. p align="justify"> Вольф (Wolff, 1978) користується в цьому зв'язку поняттям В«сигнальне поведінкаВ», яке передбачає, що будь-яка поведінка, незалежно від форми його вираження, слід розглядати з функціональної та ситуативної точок зору. Лише завдяки такому підходу стає зрозумілим, що так зване порушення поведінки є необхідністю для підтримки психічної стійкості індивіда, тобто поведінка, що відхиляється можна розуміти як адекватну поведінкову реакцію на неадекватні життєві умови. Очевидно, саме це має на увазі Лейнг, коли говорить: В«Наша поведінка є функцією нашого досвіду. Наші дії відповідають нашому баченню порядку речей В»Якщо ми хочемо проникнути в природу особливостей даного нас дитини, то нам необхідно вміння вживатися в світ індивідуальних життєвих сценаріїв. Це процес розуміння, при якому спостерігач використовує власні враження, щоб зрозуміти...