широко поширене вже сторіччя тому, стає практично повсюдним. Переклади з грецької починають розглядається як найважливіший компонент загальноосвітньої підготовки. Як зазначав згодом один з найвизначніших представників римської риторики Марк Фабій Квінтіліан (близько 30-96 рр.. Н. Е..), Майже всі римські оратори вважали переклад творів своїх грецьких собратий «найкращим заняттям ». Причому інтерес до перекладу характеризував не тільки інтелектуальну еліту, а й найширші кола освічених римлян, про що свідчить безліч чинників. Так, наприклад, брат знаменитого Цицерона - Квінт, перебуваючи в армії Цезаря, у вільний від походів час любив переводити трагедії Софокла, причому робив це дуже швидко. Таким же захопленням відрізнявся інший офіцер Цезаря - асино Поллион, який грав досить видну роль в період громадянських воєн в Римі, і т. д.
З іншого боку, широке поширення грецької мови і практичне двомовність римського суспільства в епоху, про яку йде мова, призводило до того, що більшість представників останнього могло знайомитися з творами грецької літератури безпосередньо за оригіналом. Тому, беручись за передачу якогось грецького автора, перекладач припускав знайомство з ним свого читача і прагнув не стільки до точної (в нашому розумінні) передачу, скільки до творчій обробці оригіналу, створюючи за мотивами останнього власну версію (згаданий вище Квінтіліан вважав, що літературний переклад повинен представляти не просто парафразу оригіналу, а своєрідне змагання з ним при збереженні змісту). Ймовірно, зазначеною обставиною пояснюється, що поняття «fidus interpres» - «вірний перекладач» отримувало у більшості римських авторів негативну оцінку як явище, що стоїть за межами літератури. Про це, зокрема, свідчать, з одного боку, слова Цицерона, що ставив собі в заслугу, що він підійшов до передачі грецького тексту не як перекладач, а як оратор і тому не мав потреби перекладати слово в слово, а з іншого - більш пізніше повчання одного з найбільших римських поетів Квінта Горація Флакка (65-8 рр.. до н. е..), закликав не наслідувати відтворюючого оригінал слово в слово «вірному перекладачеві». Проте деякі непрямі дані дозволяють припустити, що і стосовно до літературних текстів в Римі міг використовуватися тип перекладу, близький до буквального. Так, у Цицерона, поряд зі свідоцтвом, згідно з яким, римляни передавали грецькі оригінали не дослівно, а відтворюючи тільки їх зміст, можна зустріти і твердження про прагнення до дословной передачу останніми грецьких оригіналів. Та й саме велика кількість висловлювань, спрямованих проти буквального перекладу, теж певною мірою говорить про його поширення (хоча тексти, що відображають подібний метод, не збереглися).
Серед найбільших діячів римської літератури розглянутої епохи, які зробили значний внесок у розвиток перекладу, необхідно назвати імена поета-лірика Катулла і прославленого оратора Цицерона.
Гай Валерій Катулл (помер близько 54 р. до н. е..) увійшов в історію перекладу насамперед завдяки відтворенню латинською мовою знаменитого вірша поетеси Сапфо «Той мені здається рівним богу »і елегії поета олександрійської епохи Каллімаха« Волосся Береники ». У першому випадку почуття автора переносяться Катуллом на свої власні переживання. У той час як перші три строфи слідують за оригіналом, четверта замінена самостійним чотиривіршем, в якому поет розмірковує пр...
