даного рідним народом і становить тому його дорогоцінну культурну власність; звідси природне і неминучий наслідок - утворення цілих поколінь, абсолютно не пройнятих рідними, національними ідеями.
Така школа неминуче втрачає під собою твердий грунт, звертається в міжнародну, космополітичну школу, позбавлену твердих, непорушних устоїв.
Не будучи вихована з молодості в принципах, складових невід'ємну власність, відмінну особливість російського народу, наша молодь, кінчаючи середню школу і переходячи до вищих навчальних закладів, представляє з себе вельми хиткий за своїми переконаннями, нестійкий і легко піддається пагубному сторонньому впливу елемент.
Цей, на жаль, дуже численний контингент студентів, не отримуючи в даний час в середній школі ні звички до систематичної праці, ніякої витримки, ні розумової, ні моральної, ні патріотичного, ні національної освіти, при майже повному, на жаль, відсутності всякого виховного впливу сім'ї і школи і при властивої особливо російської молоді ідейності, природно, вельми легко, непомітно для себе піддається злоякісного впливу набагато більш досвідчених товаришів, свідомо захопливих менш досвідчених і більш ідейних в протизаконні співтовариства.
Така вкрай сумна картина, яка спостерігається нами в даний час майже повсюдно в Росії.
Школа повинна обов'язково на всіх її щаблях стояти поза всякою політикою, піклуючись виключно про розумовому і моральному розвитку своїх учнів, так як в цьому її сила, незалежність і вплив.
Абсолютно заперечуючи, з чисто педагогічної точки зору, можливість якої б то не було політики в стінах школи, не слід, звичайно, забувати, що школа переслідує навчально-виховні цілі не поза простором і часом; вона є державною установою, і як такому їй не тільки не можуть бути чужими культурно-історичні завдання держави, на кошти якого вона існує, але, навпаки, на її прямого обов'язку лежить проведення у свідомість підростаючих поколінь поваги до своєї держави і почуття любові до рідного народу, багатовіковою працею якого створилося це держава; коротше - школа має бути національною, якою вона була і є скрізь в Європі; національний же характер її досягається не критикою поточних подій, неминуче поверхневою і упередженої, але серйозним, вдумливим ставленням до минулого своєї батьківщини, до історії свого народу.
На жаль, наша російська школа не національна. У цьому її істотний, органічний недолік, і звідси - її найголовніші біди і пригоди; звідси - постійно лунають скарги на книжність її, на непреложімость повідомляються нею знань до життя, на поверхневе знайомство учнів з тим, що стосується дійсно справжньою Росії, при вкрай слабкому розвитку в учнів інтересу взагалі до наукових занять, і все це завершується сумним явищем останнього часу , коли місце вчення зайняла політика.
Наша сучасна школа, що не національна, позбавлена ??опори в самій собі, і не тут корениться випробовувана нею сумна необхідність зовнішньої підтримки - в тій іноді надмірної регламентації, на якій виросло сучасне невдоволення нею, і не звідсиЧи безсилля її в засобах боротьби з заворушеннями учнів, так як вона не завжди має іншими бар'єрами, крім заборонних та каральних?
Однак ні ослаблення регламентації, ні навіть усунення урядової опіки над школою, ні будь-які інші приватні зміни в програмах або в самому ладі навчальних закладів не внушат віри в школу, поки вона не стане національною. Поза впливу на почуття любові учнів до всього рідного, до національних ідеалів, історичним подвигам і заповітам свого народу, марними залишаться всякі спроби видалити ті сторонні впливи, які під виглядом політики проникли нині в школу, викликаючи хвилювання і ворожнечу між учнями.
Національна школа - це фермент державного організму; в ній заставу преуспеянія самого народу, і культурна роль такої школи сильніше пізнається при різноплемінному складі держави.
Школа скрізь у культурних країнах національна, і тільки у нас, в Росії, на жаль і на превеликий шкоді для юнацтва, помічається щось зовсім протилежне.
Наше викладання в загальному в середній школі не завжди намагається розвинути в учневі здорову ідеалізацію, часто не розкриває перед ним підноситься душу світлих, величних образів рідної історії, рідної літератури; воно недостатньо зупиняється на розгляді позитивних типів досліджуваних творів словесності, розбір яких, однак, міг би благотворно діяти на молоду уяву юнака. У нашій школі, навпаки, занадто часто підкреслюються і ставляться на перший план у викладанні виключно негативні сторони літературного типу, розбираються особливо докладно темні, непривабливі риси і сучасної нашої російського життя, і нашого історичного минулого. При такому напрямку викладання в...