вно дитячому віку. p align="justify"> Відрив маленької дитини від сім'ї і його життя в закритому дитячому закладі мають серйозні негативні наслідки для розвитку його психіки й особистості. У лабораторії психології дітей дошкільного віку Психологічного інституту РАО протягом ряду років проводилися порівняльні дослідження психічного розвитку дітей, що живуть в сім'ї і поза нею (в будинку дитини і в дитячому будинку). Результати цих досліджень дозволили виявити суттєві відхилення і затримки в розвитку дітей, що ростуть поза сім'єю. Цих дітей відрізняє відсутність ініціативи, емоційну байдужість, нерозвиненість свідомості і внутрішнього плану дії, недорозвинення вольовий і мотиваційної сфери. На різних етапах дошкільного дитинства ці відхилення виражаються по-різному (1, с. 95-96). p align="justify"> У немовлят, які виховуються без батьків, значно пізніше, ніж у дітей з сім'ї, виникає потреба в спілкуванні з дорослим і оформляється безпосередньо-емоційне спілкування (В«комплекс пожвавленняВ»). Саме спілкування відрізняється млявістю, безініціативність, бідністю комунікативних засобів. У другому півріччі життя у цих дітей не виникають афективно-особистісні зв'язки з дорослим: вони не прагнуть розділити з ним свої емоції, не шукають у нього співпереживання у новій або лякаючою ситуації (як це роблять сімейні діти). Все це призводить до зниження загальної та пізнавальної активності дітей. p align="justify"> У дошкільному віці (від року до 6-і) до цього додається ще ряд особливостей, що відрізняють вихованців будинку дитини від їх однолітків з родини: знижена допитливість, відставання в розвитку мови, затримка в оволодінні специфічними предметними діями (у тому числі гарматними), емоційна глухота, що виражається в нечутливості до відношення дорослого, відсутність прагнення до самостійності. У дітей, які виховуються поза родиною, виявлена ​​також несприйнятливість до зразків поведінки, неадекватне ставлення до оцінки дорослого: похвала слабо інтенсифікує діяльність дитини, а осуд зовсім не змінює її. Практично, позитивна і негативна оцінки з боку дорослого не диференціюються. Це призводить до затримок в оволодінні активної промовою і предметними діями, до серйозних перекручувань у розвитку самосвідомості. p align="justify"> У дітей сиріт з дитячого будинку також виявляється знижена емоційність, пасивність у всіх видах діяльності, особливо ігрової. Крім того, порівняльний аналіз показав, що у дітей сиріт, на відміну від звичайних дітей, відсутня здатність до співпереживання іншим людям - як дорослим, так і одноліткам. Контакти дітей один з одним відрізняються беззмістовністю і слабкою емоційною насиченістю. Ігрові дії діти виконують формально, що не осмислюючи їх і не переживаючи з позиції рольового персонажа, хоча зовні малюнок дії може бути цілком адекватний обраному сюжету. Ігрові ролі, створення уявної, уявної ситуації, символічні заміщення, характерні для гри дошкільнят, практично відсутні у дітей з дитячого буди...