силенням анаеробного гліколізу і роз'єднанням дихання і окисного фосфорилювання, з'являються вже через кілька хвилин від початку ішемії.
Аналогічні зміни констатуються і при раптової коронарної смерті.
Ускладненням ішемічної дистрофії міокарда найчастіше є гостра серцева недостатність, вона ж стає і безпосередньою причиною смерті.
Інфаркт міокарда - це ішемічний некроз серцевого м'яза. Як правило, це ішемічний (білий) інфаркт з геморагічним вінчиком.
Первинний (гострий) інфаркт міокарда триває приблизно 8 тижнів з моменту приступу ішемії міокарда. Якщо інфаркт міокарда розвивається через 8 тижнів після первинного (гострого), то його називають повторним інфарктом. Інфаркт, який розвинувся протягом 8 тижнів існування первинного (гострого), позначається як рецидивуючий інфаркт міокарда.
Інфаркт міокарда локалізується найчастіше в області верхівки, передньої і бічної стінок лівого шлуночка і передніх відділів міжшлуночкової перегородки, тобто в басейні передньої міжшлуночкової гілки лівої вінцевої артерії, яка функціонально більш обтяжена і сильніше інших гілок уражається атеросклерозом. Рідше інфаркт виникає в області задньої стінки лівого шлуночка і задніх відділів міжшлуночкової перегородки, тобто в басейні гілки лівої вінцевої артерії. Коли зазнають атеросклеротичної оклюзії основний стовбур лівої вінцевої артерії і обидві його гілки, розвивається обширний інфаркт міокарда. У правому шлуночку і особливо в передсердях інфаркт розвивається рідко. Розміри інфаркту визначаються ступенем стенозу вінцевих артерій, функціональною здатністю колатерального кровообігу, рівнем закриття (тромбоз, емболія) артеріального стовбура, від функціонального стану міокарда. При гіпертонічній хворобі, яка супроводжується гіпертрофією м'яза серця, інфаркти мають поширений характер.
Топографічно розрізняють:
субендокардіальний інфаркт;
субепікардіальний інфаркт;
інтрамуральний інфаркт (при локалізації в середній частині стінки серцевого м'яза);
трансмуральний інфаркт (при некрозу всієї товщини серцевого м'яза.
При залученні в некротичний процес ендокарда (субендокардіальний і трансмуральний інфаркти) в тканині його розвивається реактивне запалення, на ендотелії з'являються тромботичні накладення. При субепікардіальному і трансмуральном інфарктах нерідко спостерігається реактивне запалення зовнішньої оболонки серця - фібринозний перикардит.
За поширеністю некротичних змін у серцевому м'язі розрізняють:
дрібновогнищевий;
великовогнищевий;
трансмуральний інфаркт міокарда.
У перебігу інфаркту міокарда розрізняють дві стадії:
некротичну стадію;
стадію рубцювання.
При некротической стадії мікроскопічно периваскулярно виявляють дрібні ділянки збережених кардіоміоцитів. Ділянка некрозу відокремлена від збереженого міокарда зоною повнокров'я і лейкоцитарної інфільтрації (демаркаційне запалення). Поза вогнищем некрозу відзначається нерівномірне кровонаповнення, крововиливи, зникнення з кардіоміоцитів глікогену, поява в них ліпідів, деструкція мітохондрій і саркоплазм...