уміти і відтворювати, але і будувати цілісні осмислені висловлювання).
Сучасні дослідження проблем взаємовпливу мови та ідентичності йдуть своїм корінням в історію розвитку наукових поглядів на взаємозв'язок мови з таким складним феноменом, як культура. Німецький філософ і мовознавець В. Фон Гумбольт, безпосередньо пов'язуючи мову з культурою, розглядав його як вираження індивідуального світогляду нації і як активний творчий процес, що впливає на духовний розвиток народу. У лінгвістці найбільш евристичним методологічним напрямком для дослідження мови та ідентичності є романтична лінгвістична парадигма, пов'язана, в першу чергу, з іменами В. Фон Гумбольдта, К. Фосслера, в Росії - О. Потебні, М. Бахтіна. Основою для емпіричної бази послужила гіпотеза лінгвістичної відносності Е. Сепіра-Б. Уорфа, яка виступила найпотужнішим стимулом до дослідження взаємозв'язку мови та культури не лише серед лінгвістів і психологів, а й серед антропологів, визначивши розвиток численних етнографічних досліджень мови і культури. p align="justify"> Романтична лінгвістична парадигма стала особливо затребувана в другій половині минулого століття серед тих дослідників, хто прагнув вивчати функції мови і намагався інтегрувати мову в соціокультурний контекст. Основоположник феноменологічної соціології та один із засновників соціального конструктивізму А. Шютц, спираючись на неї, розглядав мову не просто як схему інтерпретації і вирази, що складається з лінгвістичних символів, представлених у словниках, і синтаксичних правил, перерахованих в ідеальній граматиці, а як коннотативное освіту. На його думку, кожне слово або вираз будь-якої мови має безліч вторинних асоціацій, поділюваних лише членами цієї спільноти: периферію, що сполучає минуле з сьогоденням, залежність від соціального контексту і конкретних ситуацій, ідіоми, технічні терміни та жаргонізми, діалектні слова, а також всі елементи інтелектуальному і духовному житті групи (в першу чергу, літературу).
Такий підхід до вивчення даної проблеми підкреслює, по-перше, складну природу взаємозв'язку мови та ідентичності, вимагає виділення різних рівнів мовної компетентності та усвідомлення того факту, що, для того, щоб зрозуміти ту чи іншу культуру через мову, необхідно вийти за рамки його лексики, граматики та синтаксису. По-друге, цей підхід визначає розуміння того, що, навіть прагнучи інтегруватися в іншу культуру, вивчаючи мову і використовуючи інші засоби адаптації, людина знаходить не ту ідентичність, яка характерна для представників даної культури, а новий тип ідентичності, яка не є механічний продукт старої і нової, а якісно зовсім інше освіту.
Для успішної акультурації найбільш важливою характеристикою двомовності представляється високий рівень мовної компетентності в обох мовах, а не вік і умови придбання мов.
Відома модель акультурації канадського психолога Дж. Беррі, який запропонува...
