. Крім того, важливо відокремлювати оклику конструкції з займенниками і прислівниками який, як, скільки від власне питань з питальними словами ІК - 2. ІК - 6 використовується і в питальних реченнях в ситуаціях «переспроса», коли використанням цієї інтонації мовець просить повторити те, що він раніше не зрозумів (Що ви сказали? Кого покликати?). У такій ситуації підвищення тону відбувається на запитальному тоні, але залишається нагорі до кінця фрази, правда, з прискореним проголошенням залишилися складів. Індикатором ситуації переспроса часто служить подвоєння питального слова (Кудись куди? Де-де він живе? Що-що?). Однак слід пам'ятати, що неправильне інтонування може призвести до сприйняття такого питання як висловлення недовіри, невдоволення, здивування, здивування чи обурення.
ІК - 7 найчастіше висловлює іронію і вельми характерна для російської розмовної мови. У пропозиціях типу Да какой он лікар! Де там відпочили! «Питальні» слова виступають в суворо визначених конструкціях, є центром ІК і служать сигналом до сприйняття іронічного, протилежної формально виокремлювати значення. Інтонаційний малюнок тут вельми складний, іноді виділяють два інтонаційних центру, що пов'язано з великим стрибком тональності від верхнього тону до нижнього. ІК - 7 відрізняє не тільки яскравий тональний контур, а й особливе вимова ударного складу в центрі ІК, яке характеризується своєрідним придихом або змичкою голосових зв'язок.
Навички в сфері інтонації контролюються в субтестах по говорінню Державної системи тестування громадян зарубіжних країн [Типові тести, 1999], але тільки на високих рівнях володіння мовою. При цьому завдання (прочитати запропоновані п'ять речень із заданою інтонацією, що виражає, наприклад, здивування, обурення, смуток чи радість) з погляду запасу лексики та розвитку навичок говоріння важко назвати вдалими. Можна припустити тільки, що укладачі тестів не приділяли належної уваги інтонації на початковому етапі навчання іноземців або орієнтуються на іноземців, які вивчали російську мову на батьківщині і не володіють інтонаційними стандартами російської розмовної мови. На відміну від вимови звуків, упущення у сфері інтонації можна надолужити (люди легко і швидко переймають чужі інтонації, і це стосується не тільки іноземної мови: жителі Єкатеринбурга починають в Москві відтворювати московську інтонацію, російські емігранти по-російськи говорять з інтонаціями американців і т. д.). Але вивчення інтонаційних конструкцій на початковому етапі навчання «впускає» іноземця в певний речовий коло, створює певний речовий контекст і полегшує культурно-мовну адаптацію в середовищі носіїв мови.
У цілому, професійне, спеціалізоване, національно-орієнтоване і комунікативне навчання іноземців фонетиці (особливо вимові звуків і інтонації) на початковому етапі і в країні досліджуваної мови дає хороші результати. У наш час, який називають «постметодіческім» і навіть «посткоммуникативную» періодом в методиці викладання іноземних мов [див .: Москвін, 2003], не розробляються цілісні психолого-педагогічні концепції, але використовуються досягнення методик ХХ ст. Повертається розуміння важливості лінгвістичної компетенції учнів, необхідної і в рамках будь комунікативної ситуації. І незаслужено відсунута фонетика російської мови (як «не самий комунікативно значимий для мовної діяльності аспект лінгвістики») повинна повернутися на своє місце.
психофізіологічний говоріння фонетичний інтонація
Висновок
Говорение являє собою вид мовної діяльності, за допомогою якого (спільно зі слуханням) здійснюється усне вербальне спілкування.
Говорение може володіти різною складністю, починаючи від вираження ефективного стану за допомогою простого вигуку, називання предмета, відповіді на питання і закінчуючи самостійним розгорнутим висловлюванням.
Перехід від слова і фрази до цілого висловом пов'язаний з різним ступенем участі мислення і пам'яті.
За Ф.Кайнцу, наприклад, найдосконалішою є та мова, користуючись якою мовець свідомо співвідносить мовні знаки з відповідним змістом, обумовленим мовною ситуацією. Така мова позначається їм термінами «ініціативна» або «спонтанна». Формуючи свої думки, що говорить керується власною ініціативою, самостійно вибирає предметно-смисловий зміст і мовний матеріал, включаючи виражальні засоби мови.
До психофізіологічних механізмам говоріння вчені відносять:
. Механізм репродукції.
Процес репродукування може проходити двояко: ми можемо використовувати в мові «готові блоки» для того, щоб здійснити свою комунікативну завдання, і можемо репродукувати щось, просто тому що нас просять пригадати це.
Тому і в процесі навчання необхідно розрізняти репродукцію:...
