Амурська бібліотека поезіїВ» вийшла книга віршів унікального В«російського поета китайського громадянстваВ» Лі Янлена. p align="justify"> Це єдиний сьогодні і другий в історії Китаю поет, що пише вірші російською мовою. У 1994 р. в Благовєщенську вийшла збірка його віршів В«Я люблю РосіюВ» [Книжное обозрение. 1996. № 36. С. 4]. p align="justify"> Французький поет Анрі Абріль (1947) нещодавно видав збірку російською мовою без перекладу під назвою В«Російські віршіВ». Він перевів на французьку мову Пушкіна, Блоку, Мандельштама, Тарковського, Цвєтаєву, Пастернака. Абріль - поет, для якого обидві мови, російська та французька, стали рідними [Известия. 1996. 19 червня. С. 7]. p align="justify"> У 1995 р. вперше в історії Гонкурівської премії, головної літературної премії Франції, щорічно присуджується
з 1903 р., її удостоєний російський письменник Андрій Макін за роман В«Французький заповітВ», написаний французькою мовою.
Логічне запитання, чи може шедевр, велике художній твір бути написаний не на рідній мові. Двомовний Пушкін, який отримав у ліцеї прізвисько Пушкін-француз і в дворянському побуті за звичаєм того часу користувався французькою мовою, за рідкісним винятком писав російською мовою. І.С. Тургенєв, більшу частину зрілого життя прожив за кордоном, був упевнений, що творити можна єдино рідною мовою: В«Як це можливо писати чужою мовою - коли і на своєму-то, рідною, ледь можеш порозумітися з образами, думками і т. д. В»[Тургенєв 1966: 86]. Листи Тургенєва на французькою, німецькою та англійською мовами були, за визнанням носіїв цих мов, стилістично досконалі. Йому належать вірші, тексти оперет, критичні етюди, дитячі казки та куплети по-французьки і по-німецьки, але все це лежало на периферії його творчості, а шедеври писалися тільки по-російськи. p align="justify"> Висновки вчених, які досліджували іншомовні твори великих і відомих поетів і письменників, практично збігаються: створене на нерідній мові помітно поступається тому, що склалося рідною мовою.
Ця обставина намагаються пояснити тим, що людині по-справжньому дано знати тільки одну мову. Б. Шоу вважав: В«Не існує людини, яка, добре знаючи свою рідну мову, був би здатний опанувати іншимВ» [Алексєєв 1984: 9]. Думка Б. Шоу збігається з висновком-радою великого російського письменника І. Буніна: В«... Пишіть на тій мові, з яким народилися і виросли. Двох мов людина знати не може. Розумієте, знати, відчувати всяку найдрібнішу дрібниця, всякий відтінок ... Що, можете ви, наприклад, підморгнути читачеві по-французьки? В»[Адамович 1988: 183 - 184]. p align="justify"> Настільки ж категоричний і сучасний поет А. Вознесенський: «³рші - це те, що не можна написати на чужому мовою. Це - непідконтрольне. p align="justify"> Це - вища, де вже не матерія, а дух мови кричить, не прикритий коронним В«прийомомВ» автора, що іншомовні НЕ висловити - ні Пушкіну, ні Цвєтаєвої, ні Рільке не зуміли цього, - у вірша...
