n="justify"> Провести реферативний аналіз робіт присвячених проблемі модальності і нахилення англійською та німецькою мовами.
Зібрати фактичний матеріал засобів вираження предположительности в англійській та німецькій мовах з творів художньої літератури англійських і німецьких авторів.
Систематизувати зібраний фактичний матеріал з точки зору їх співвіднесеності до різних рівнів мови і побудувати ФСП засобів вираження предположительности в англійській та німецькій мовах.
Провести порівняльний аналіз засобів вираження предположительности в англійській та німецькій мовах з метою виявлення типологічно схожих і несхожих рис.
Новизна дослідження полягає у використанні функціонального підходу розробленого А.В. Бондарко.
У даній роботі нами використовувалися такі методи дослідження:
. Метод суцільної вибірки фактичного матеріалу;
. Метод трансформації;
. Метод перекладу;
. Метод типолого-порівняльного аналізу.
Практична значущість - можливість використання результатів дослідження у викладанні англійської мови в середній школі, а також при переведенні німецьких текстів на англійську мову і навпаки.
Структура: дана дипломна робота складається з вступу, двох розділів і висновку. У першому розділі ми робимо реферативний аналіз робіт присвячених проблемі модальності і нахилення англійською та німецькою мовами. У другому розділі ми систематизуємо зібраний фактичний матеріал, будуємо ФСП засобів вираження предположительности в англійській та німецькій мовах і проводимо їх порівняльний аналіз.
1. Поняття модальності
Поняття «модальність» сходить до класичної формальної логіки, звідки лінгвістика запозичила класифікацію суджень на ассерторіческіе (судження про дійсність), проблематичні (судження про можливості), аподиктичні (судження про необхідність), а крім того, на судження достовірні і ймовірні. Тим самим в загальних рисах була задана смислова область модальності.
У західноєвропейській лінгвістиці найбільшого поширення набула концепція модальності Ш. Баллі. На його думку, в будь-якому висловлюванні можна виділити основний зміст (диктум) і його модальну частину (модус), в якій виражається інтелектуальне, емоційне або вольове судження мовця щодо диктум. Модуси розділяються їм на експліцитні і імпліцитні; при цьому основною формою вираження експліцитного модусу є головна пропозиція в складі складнопідрядних з підрядним додатковим [42, с. 69-82]. Модальність трактується Ш. Баллі як синтаксична категорія, у вираженні якої першорядну роль грають модальнідієслова.
Цієї концепції випливають і німецькі германісти. Автори академічного видання, слідом за Ш. Баллі, виділяють як модальних, значення реальності / нереальності, наказового, можливості / неможливості, оптативної, впевненості / невпевненості (предположительности, ймовірності) [46, с. 96-99]. Х. Брінкманн пропонує за видами комунікації виділяти два рівня модальності - рівень реальності / ірреальності, на якому досліджуються значення спонукальності і оптативної, що виражається формами наказового і умовного способу дієслова, і рівень істинності (релевантності) інформації, що включає питання ...
