урення" в атмосферу досліджуваної мови, що виключає переклад з рідного. Методи, що обмежують переклад і навіть повністю виключають його, поступово розвивають внутрішню мова на досліджуваному мові.
В останні десятиліття стали використовуватися інтенсивні методи вивчення, що виключають всякі відволікаючі фактори, що розкривають приховані резерви свідомості і несвідомого. Така суггестопедия, що використовує силу навіювання (у Росії цю методику описала Г.І. Китайгородська).
У 60-70-ті роки йшли дискусії між прихильниками прямих методів навчання іноземної мови через мовне спілкування (це були спроби внести в штучне формування білінгвізму природні ситуації) і прихильниками грамматико-перекладних методів. Відлуння старих суперечок чутні і сьогодні, проте безсумнівно те, що відбувся синтез методів на основі понять комунікативної компетенції учнів і їх мовної та лінгвістичної компетенції.
Розглянемо дитячий білінгвізм: цей феномен давно привертає дослідників механізмів засвоєння мови на основі мовної середовища.
Чим раніше починається вплив на дитину двох або навіть трьох мов через мова на цих мовах, тим слабкіше інтерференція рідної мови, тим міцніше, стійкіше навик. Приклади раннього білінгвізму дають підставу вважати, що в період до 3-5 років, коли зароджується мовне чуття, тобто засвоєння системи мови, того, що в ньому закономірно, кожну з мов має власну фізіологічну базу. Можливо, що саме таке засвоєння мов мав на увазі В.Д. Аракін: «Кожна мова - система» [4, с. 96].
На більш високих щаблях вивчення рідна мова вивчається як норма: варіанти, винятки з правил, конотації. Все це ускладнює засвоєння мови як системи.
У ранньому дитинстві мова засвоюється без вольових зусиль і мовні узагальнення формуються внутрішньо, неусвідомлено. Пізніше таке засвоєння не зникає, але воно менш ефективно.
За близькості, по спорідненості мов розрізняють близькоспоріднений і неблізкородственний типи білінгвізму. На перший погляд, перший тип простіше. Але ця легкість дійсно має місце лише на ранніх ступенях засвоєння другої мови, а в подальшому, на просунутих етапах навчання, починаються труднощі: відмінності між мовами виявляються ледь вловимими і майже нездоланними. Вкрай важко позбутися акценту у вимові, не допустити помилки в сполучуваності слів, перейти на правильну систему наголоси, не помилитися в інтонації та ін.
Звернемося до фізіологічних основам білінгвізму, до гіпотез і суперечкам у цій галузі.
По суті, всі етапи породження висловлювання: і мовленнєва інтенція (намір говорить висловити якийсь комунікативно значимий зміст), і визначення плану змісту, і мовне структурування, і механізм кодових переходів, і ступені сприйняття висловлювання - універсальні для всіх мов, якими володіє індивід (при координаційній типі білінгвізму).
Переваги та обмеження білінгвізму
Різні лише ті блоки мовного дії, в яких формуються асоціації і складається саме висловлювання. Логічно припустити, що кожен з мов, якими володіє билингв, повинен мати власну базу. При повному, координаційній, білінгвізм, при так званому «повному зануренні» в нерідну мову ці дві бази повинні працювати незалежно один від одного; лише при вольовому зусиллі мовця відбувається взаємодія систем і говорить може перейти на іншу мову. Отже, навіть повне занурення в другій язик не безконтрольно, воно керовано.
При координаційній білінгвізм органи породження мовлення виконують додаткову дію, якого немає в процесі рідної мови: це переклад з мови на мову, пошук слів другої мови для перекладу.
Мабуть, фізіологічна основа білінгвізму і полілінгвізму так само складна і надлишкова, як складний і забезпечений резервами весь світ мови і мови у людини.
Тут доречно повернутися до раннього дитячому білінгвізму.
Феномен природного, підчас майже не помітного, подій у грі й в живому спілкуванні оволодіння другою мовою тільки заговорив рідною мовою дитиною не перестає дивувати дослідників. Але виникали і сумніви: чи не заважає друга мова першому, рідного.
До цієї дискусійною проблемі в 1928 р звернувся найбільший авторитет у питаннях психології мови - JI.C. Виготський. У статті «До питання про багатомовності в дитячому віці» [3, с. 329] він вступив у полеміку з Епштейном, що проводив в 1915 р в Швейцарії дослідження раннього дитячого білінгвізму. Епштейн стверджував, що між мовними системами, з яких кожна пов'язана з думкою асоціативними зв'язками, виникає антагонізм, який у результаті призводить до збіднення рідної мови і навіть до загальної розумової відсталості.
Л.С. Виготський, спираючись на власні дослідження, а тако...
