ляється зайвим. Однак такий функціональний підхід не передбачає розгляду операцій з максимально повного перевираженія всієї системи смислів, укладеної в тексті оригіналу.
У зв'язку з тим, що комунікативний акт - це не тільки учасники комунікації, а й саме повідомлення, система смислів у словесному образі, не менше вірним представляється і такий погляд на переклад, при якому максимальний збіг між змістом оригіналу і перекладу вважається очевидним. У цьому випадку «хорошим» або «правильним», визнається тільки еквівалентний переклад [15].
В. Н. Комісарів, виходячи з положень концепції А. В. Федорова, уподібнює адекватність повноцінності, вважає, що «оціночна трактування еквівалентності робить зайвим вживання терміну адекватність» [15].
Однак поняттю адекватності на відміну від поняття повноцінності не властива оцінність, тому для усунення терміна адекватність з теорії перекладу немає достатніх підстав.
Термін адекватність позначає особливу категорію теорії перекладу і його співіснування з категорією еквівалентності не тільки припустиме, але і доцільно.
При розмежуванні понятійних сфер адекватності та еквівалентності можна підкреслити, що «в перекладі не всі адекватно, що еквівалентно і не всі еквівалентно, що адекватно» [8].
Такий погляд на категорії адекватності та еквівалентності збігається з позицією А. Д. Швейцера. Цей дослідник, зазначаючи, що обидві категорії мають оціночний і нормативний характер, підкреслював відмінності однієї категорії від іншої.
Перше їх відмінність він бачив у тому, що еквівалентність орієнтована на результати перекладу, на відповідність тексту перекладу певним параметрам оригіналу, в той час як адекватність пов'язана з умовами перебігу міжмовного комунікативного акту. «Іншими словами, якщо еквівалентність відповідає на питання про те, чи відповідає кінцевий текст вихідному, то адекватність відповідає на питання про те, чи відповідає переклад як процес даними комунікативним умов» [30].
Друга відмінність полягає в тому, що еквівалентність передбачає максимально повну передачу «комунікативно-функціонального інваріанту» оригіналу, в той час як адекватність являє собою якийсь компроміс, на який йде перекладач, жертвуючи еквівалентністю для вирішення головного завдання. Такий головним завданням вважається збереження в перекладі функціональних домінант вихідного тексту, таким чином, адекватність має не максимальний, а оптимальний характер. «Іншими словами, переклад може бути адекватним навіть тоді, коли кінцевий текст еквівалентний вихідному лише на одному з семіотичних рівнів або в одному з функціональних вимірів. Більше того, можливі випадки, коли деякі фрагменти тексту нееквівалентний один одному і разом з тим переклад в цілому виконано адекватно »[30].
Таким чином, у всіх концепціях відбувається більш-менш чітке розділення двох сфер: сфери мовних творів і співвідношення між ними та сфери умов комунікації та комунікативного акту в цілому.
А. В. Федоров представляє обидві ці сфери як два необхідні вимоги до повноцінного перекладу. У Ю. В. Ванникова вони складають певні рівні адекватності, у В. Н. Коміссарова - рівні еквівалентності, а у А. Д . Швейцера визначаються як адекватність та еквівалентність.
