ів у такій родині кілька років у дошкільному віці.
Дослідники, з залежності інтелектуального розвитку дитини від існуючої сімейної атмосфери, приходять до вірного висновку про те, що необхідно заохочувати практику вилучення дітей з неблагополучних сімей, при цьому відносно молодших дітей прогноз більш благополучний, ніж у відношенні старших.
Фінансова підтримка неблагополучної сім'ї не означає сприятливого розвитку [5. с. 64]. З освітньої депривацией тісно пов'язана емоційна депривація. Така депривація виникає тоді, коли педагог нехтує потребами учнів, ігнорують його особистість. Ганною Фрейд і Дороті Бурлінгем було проведено дослідження, в якому розглядався вплив депрівірующіх умов на емоційний розвиток і становлення психічного розвитку вихованців притулку і їхніх однолітків із сімей. Результати дослідження показали, що діти з притулку випереджають дітей із сімей за показниками здоров'я, моторної спритності і можливості турботи про себе, але відстають у мовному розвитку і можливості навчання і засвоєння нових алгоритмів поведінки. Емоційні контакти в умовах сімейного виховання впливають на формування характеру [6. с.81].
Дослідження сучасних учених з усією очевидністю підкреслюють, що багато підлітків, що знаходяться в умовах соціальної депривації не можуть адекватно виражати емоції як по відношенню до себе, так і по відношенню до оточуючих. Дефіцит спілкування обумовлений нездатністю дітей встановлювати емоційні стосунки з іншими людьми, знаходити конструктивні рішення в конфліктних ситуаціях. У таких дітей відзначається відсутність вміння визнати свою провину, схильність перекласти відповідальність за свої вчинки на оточуючих. Обмеження спілкування створює внутрішні умови, які в подальшому можуть призводити до правопорушень.
Узагальнюючи сказане в поясненні причин і наслідків депривації, можна виділити три основні підходи:
з погляду теорії навчання розвиток особистості залежить від зовнішньої стимуляції тобто, якщо створюються адекватні віком умови навчання і виховання, дитина поступово досягає норми.
згідно психологічному підходу в ході розвитку дитини зустрічаються критичні і сензитивні періоди. У ці періоди діти найбільш уразливі, і при відсутності сприятливих умов навчання і виховання можуть відбуватися порушення нормального розвитку, що в кінцевому підсумку може призводити до девіацій у поведінці підлітків.
з позиції психоаналізу ранній негативний досвід може сприяти утворенню динамічних процесів, які закріплюються, незважаючи на подальші позитивні зміни в реальному житті.
Згідно з даними статистики, в останні роки збільшується кількість дітей-сиріт при живих батьках (соціальних сиріт). Нерідко такі діти потрапляють в дитячі будинки в підлітковому віці, маючи певний асоціальний досвід і сформовані форми поведінки. У таких дітей відсутні співчуття, співпереживання, чуйність, духовні цінності, проявляється прагнення до отримання задоволень, матеріальних цінностей без почуття відповідальності за свої вчинки. Такі діти потребують серйозної психолого-педагогічної підтримки.
Дослідження проблем депривації (Т.А.Араканцева, И.В.Дубровиной, Й.Лангмейер, Н.В.Малярова, З.Матейчек, А.М.Прихожан, С.А.Расчетіна, Н. Н. Толстих, Л.М.Шіпіциной та ін.) показали, що попередження і подолання депривації важливо, оскільки її наслідки можуть бути незворотними. Успішність попереджувальних і педагогічних заходів може бути забезпечена шляхом створення умов для розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу кожної дитини.
При проведенні попереджувальної роботи слід пам'ятати, що наслідки депривації не є незворотними, її вдається запобігти при правильному кадровому оснащенні, при продуманому індивідуальному підході до особистості кожної дитини.
При наданні психолого-педагогічної допомоги депривованих підліткам важливо комплексне, системне, цілеспрямоване психолого-педагогічного супроводження. У процесі його реалізації важливого значення набуває підготовка фахівців, які знають і враховують соціокультурні особливості розвитку дітей перебувають у важкій життєвій ситуації.
Основними напрямками в галузі попередження проблем депривації виділяються: діагностика рівня відхилень у поведінці; навчання і виховання дітей відповідно до їх можливостями; розвиток інтелекту з опорою на зону найближчого розвитку; залучення в цікаву діяльність, розвиваючу інтелект (ігри, конкурси, вікторини, нестандартні форми навчання та ін.); усунення некомфортності серед однолітків; гнучка система контролю знань їх оцінки.
У своєрідному підході потребують діти, які пережили психічні травми, позбавлення та втрати. Особливу значимість при роботі з такими дітьми набувають програми, спрямовані на за...