лідженням семіотики, соціолінгвістики та теорії комунікації. У Європі і в Росії велике значення надавалося вмінню жестикулювати при публічному виступі.
«Рука тоді тільки повинна діяти, - писав державний діяч Росії XIX ст. Сперанський, - коли потрібно доповнити поняття. Холодний розум не має правда до неї торкатися, рука рухається тоді тільки, коли вдарить в неї серце ». Відомий режисер К. Станіславський вважав, що при вербальному спілкуванні потрібно «говорити не стільки вуху, скільки оку».
Спостереження вчених - фахівців мовознавства показали, що жест є необхідним елементом спілкування в країнах Латинської Америки, Італії, Іспанії.
Російська жестикуляція більш виражена, ніж фінська, але менше, ніж французька. Одне і те ж поняття у різних народів по-різному зображується. Жест японців «йди сюди», російськими сприймається «до побачення». Російська людина, коли кличе кого-небудь, повертає долоню до себе, а коли прощається - від себе. Одна і та ж фраза, але з різною інтонацією і супроводом різними жестами набуває різні значення.
Французький соціолог Греймас класифікує жести за їх ролі в звукової мови на практичні, міфічні (символічні) і ритмічні.
Спеціаліст з російської жестикуляції Т.М. Миколаєва наводить таку класифікацію жестів:
1. Жести умовні, тобто ті, які прийняті у даного народу в різних ситуаціях спілкування. Наприклад, «висунути язик» - у російської людини - це жест піддражнювання, в Індії - це жест гніву, в Китаї - загроза, а у народів Майя - це позначає мудрість.
2. Жести неумовні - ті, що зрозумілі всім без пояснення. До них відносяться вказують жести - коли людина вказує на оточуючих людей і предмети.
. Жести «підкреслюють». Значення не мають, але допомагають зрозуміти, усвідомити думку.
. Жести ритмічні. Коли говорить підкреслює не окремі моменти мови або слова, а всю мова (жести невпевненості, коливання, потиску плечима, розведення руками) [Миколаєва 1969].
Прийнято вважати, що неконвенціональні описові жести зрозумілі всім. Але вони не завжди є однозначними через різницю побутових умов народу. Приміром, російська жест «прийому їжі» - рука тримає уявну ложку підноситься до губ - не відповідає китайської мовної маніфестації жесту - два пальці витягнуті, імітуючи палички, і підноситься до губ.
Для народів, мало жестикулирующих, російське спілкування здається сильно насиченим жестами.
Відповідно до проведених культурологічним і психологічним дослідженням, росіяни є людьми «експресивними і емоційно живими», їх відрізняє «загальна експансивність», «легкість у вираженні почуттів», «імпульсивність» [Там само].
. 3 Співвідношення жесту і міміки з емоційними інтонаціями як засобом реальної комунікації
У різноманітній проблематики, пов'язаної з функціонуванням невербальних засобів комунікації, особливий інтерес надає питання про співвідношення жестів і міміки з інтонацією.
Згідно з проведеними дослідженнями російського національного характеру: російська людина є «експресивними і емоційним», його відрізняє «загальна експансивність», «легкість у вираженні почуттів», «імпульсивність». Російські виділяються своїм пристрасним бажанням стати членами деякого колективу, їх відрізняє почуття колективізму, приналежності до певного спільноті, а також теплота і експресивна емоційність людських взаємин. Ф.М.Достоевский вважає, що основу величі Росії становить смиренність, між тим як, на думку Л. Толстого, російської людини найкраще характеризує легенда про запрошення варягів. Їх, як писав Толстой, на зорі російської історії покликали до себе «жили на території Росії слов'янські племена, щоб ті правили ними і встановили порядок». Деякі вчені спостерігали в російській національному характері схильність до пасивності і до фаталізму.
Що стосується самої російської мови, то він володіє великим запасом засобів, що дозволяють носіям говорити про свої почуття як про активних і нібито цілком усвідомлених. Російська мова має багатим арсеналом засобів, що дають людям можливість говорити про свої емоції як про незалежних від їх волі і ними що не контролюються емоцій передаються у вигляді міміки і жестів, використовуваних при акті невербальної комунікації.
Говорячи про учасників мовної комунікації можна при цьому дотримуватися двох різних орієнтацій: можна думати про них як про агентів, або «діячів», і можна - як про пасивних експеріенцерах. У російській, на відміну від багатьох інших європейських мов, обидві орієнтації грають однаково важливу роль. Це, зокрема, означає, що пасивно-експеріенціальний спосіб в російській мові має більш широку сферу застос...
