/p>
організація навчального процесу, в якому навчальна група стає умовою формування і розвитку властивостей душі, експериментальною лабораторією для розвитку навичок повідомлення, взаємодії, взаєморозуміння, ефективної комунікації [25,252].
Професійне виховання соціальних працівників в якості початкової стадії включає в себе профорієнтацію, що завершується фактом професійного вибору, коли відбувається усвідомлений вибір діяльності в системі В«людина - людинаВ», специфіка якої полягає у спрямованості на надання допомоги людям і суспільству в їх зусиллях стати вільними людьми у вільному суспільстві. Далі в профессиональ-ном вихованні слідують такі етапи, як підготовка до свідомого здійсненню наміченої мети, оволодіння професією, початок самостійної трудової діяльності, безперервне підвищення кваліфікації та наставництво.
Виховна функція власне навчального закладу полягає у створенні умов, за яких процес утворення (що включає виховання, навчання, розвиток) перетворюється на процес самонавчання, самовиховання, саморозвитку. Цілі і мотиви професійного самовиховання соціального працівника обумовлені конкретно-історичною ситуацією і прагненням зайняти в суспільстві активну життєву позицію. Навчальна, суспільна, трудова діяльність у рамках процесу професійної освіти повинна бути організована так, щоб навчається усвідомлював соціальну значимість майбутньої діяльності, ті вимоги, які вона до нього пред'являє, свої можливості, свої достоїнства і недоліки. У цих умовах людина починає усвідомлювати необхідність роботи над собою.
Теорія професійного виховання, таким чином, розвивається в результаті інтеграції розуміння праці як цінності; ставлення до професії соціального працівника як до особливого виду духовної культури і духовно-практичної діяльності; оволодіння теорією професійного становлення як єдності соціального замовлення і самовизначення особистості; розуміння самовизначення як самопроектування життя, вироблення життєвої стратегії особистості на основі ціннісно - смислового самовизначення; реалізації творчого підходу до проблем формування суб'єкта. Професійне виховання необхідно розглядати як цілісний процес, що забезпечує прилучення навчаються соціальної роботи до професійному праці в якості суб'єкта цієї діяльності. Це визначає особистісно-орієнтовану спрямованість професійного навчання та виховання, а саме:
професійне становлення майбутнього соціального працівника в рівній мірі торкається як зовнішній, так і внутрішній світ індивіда, а професійне виховання виступає як засіб, що забезпечує цю єдність;
головною проблемою навчається соціальної роботи в світлі професійного виховання є професійне самовизначення, що передбачає перебування своєї екологічної ніші у професійній діяльності через самопізнання, усвідомлення своїх потреб, визначення цілей, життєвих смислів, набуття професійно-соціального статусу, вироблення філософсько-світоглядної позиції і життєвої стратегії;
завдання відродження Росії, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та орієнтація на власні культурні традиції зумовлюють необхідність поіскапрінціпіально нових підходів до проектування систем професійного освіти та навчальних курсів в рамках цих систем;
навчальний процес повинен будуватися на основі узгоджений ності традицій та інновацій, використання активних форм навчання, які передбачають як застосування проблемних методів і модульно-рольового контролю, так і індивідуалізацію навчання, розробку гнучких теоретичних і методичних схем (технологій) освітнього процесу;
- практичне освоєння професії В«соціальна роботаВ» починається в навчальній групі, де спілкування стає фактором розвитку особистості, завдяки якому долається В«Обмеженість індивідуального буттяВ» [10,189]. p> До принципів професійного виховання можна віднести наступні:
1. Принцип творчого саморозвитку особистості:
поєднання логічного і евристичного, раціонального та емоційного;
здійснення свого саморозвитку через безперервне самовдосконалення;
поширення власного досвіду і знань.
2.ПРИНЦИПИ самопізнання:
орієнтація на рефлексивне мислення;
усвідомлення своїх сильних і слабких якостей;
опора на свої сильні якості, визнання слабких і робота над ними;
використання тестів, самоконтролю, договорів із самим собою, самоспостереження, самоаналізу;
аналіз причини своїх успіхів і невдач.
3.Прінціп пріоритету практики:
визнання необхідності вивчення теорії з усвідомленням того, що критерієм істини є практика;
практична реалізація своїх ідей;
вивчення теорії не тільки з метою її розуміння, а й подальшого застосування.
4.Принцип співтворчості викладача і студента як творчих і саморозвиваються особистостей:
прояв довіри, щирості, терпимості, демократичності;
- рішення загальних завдань, допомагаючи іншим і приймаючи їх допомогу.
5.Принцип і...