з «чужими», і це ставить дитину перед необхідністю вступати в більш складні відносини. Дорослі повинні направляти відносини дітей так, щоб ті отримували радість і задоволення від спілкування один з одним.
Діти, у яких сформовано інтерес до спільної діяльності, самостійно шукають шлях для зближення. Це прагнення треба заохочувати: пошук спілкування завжди пов'язаний з проявом психічних зусиль. Щоб налагодити ігрові зв'язки, від дитини вимагається вміння завоювати прихильність однолітка. Це приводить його до вибору певних форм поведінки: бути доброзичливим, ввічливим, вміти запропонувати сюжет гри і вислухати зустрічний варіант, проявити вигадку, не скупитися через іграшки, загалом, бути цікавим партнером.
Дітей корисно об'єднувати загальним трудовим дорученням, завданням, пов'язаним з певним заняттям. Залежно від ситуації можна запропонувати допомогти один одному одягнутися, повчити складати одяг, переказати почуту казку. Будь-яке спілкування потрібно спрямовувати так, щоб воно сприяло формуванню у дітей позитивних почуттів і вчинків, викликало в них доброзичливість, прагнення допомагати один одному, домагатися спільними зусиллями поставленої мети.
Головне спілкування «дитина - дитина»; «Дитина - діти» йде за власним бажанням, так як життя в суспільстві однолітків ставить в умови робити що - то разом: трудитися, грати, займатися, обговорювати, радитися, допомагати, проявляти увагу і турботу про своє товариша.
Для успішного переходу від дошкільних до власне шкільним формам навчання необхідно такий розвиток спілкування, коли діти стійко утримують у взаємодії спільну мету діяльності й відповідне ставлення до партнера. «В цьому випадку, спілкування дітей має внеситуативное« діловий »контекст, наприклад, найбільш простий і доступний дітям той тип контекстного спілкування, який встановлюється між партнерами по спільній грі змагального характеру». * Більшість ігор з правилами якраз відносяться до змагальних. Цей «кооперативно - змагальний» тип, або рівень, розвитку спілкування дітей - другий найважливіший показник і суттєвий компонент психологічної підготовки дітей до школи. Тільки досягнувши такого рівня, дитина починає бачити позицію партнера і утримувати в увазі ситуацію завдання.
Для виявлення здібності дітей встановлювати змістовні контакти один з одним і взаємодіяти в ситуації спільної діяльності використовуються різні методики і прийоми. Багато може дати і просте спостереження (якщо добре знати, що саме потрібно побачити).
Щоб встановити здатність дітей до співпраці і змістовного спілкування один з одним у спільній діяльності, часто використовується спеціальна ігрова методика «Лабіринт». Це завдання може бути виконано дітьми тільки в тому випадку, якщо вони якось домовляться один з одним, будуть узгоджувати свої дії один з одним. В іншому випадку дії кожного з них будуть перешкоджати діям іншого, і мета залишиться недостигнутой.
На підставі проведеного експерименту за методикою «Лабіринт» з учнями 1-х класів м Стаханова СШ№9 я дійшла висновків:
добре підготовлені до школи діти мають високий тип спілкування з однолітком, а погано підготовлені діти досить низький;
всі діти, добре підготовлені до шкільного навчання, показали за методикою «Лабіринт» «кооперативно - змагальний» тип спілкування з однолітками.
Ці дані можуть свідчити, що «кооперативно - змагальний» тип спілкування дитини з однолітком істотним чином пов'язаний з психологічною готовністю до шкільного навчання. Це рівень, коли діти стійко утримують загальну ігрову мета і ставлення до партнера як до супротивника по спільній грі. Але це мінімальний рівень, необхідний для розвитку і взаємодії дітей, коли стає можливим побудова нової провідної діяльності. Про це ж говорять результати досліджень психологів, які показали, що початкова форма повноцінної навчальної діяльності може бути тільки колективною і спільною діяльністю самих школярів, школярів та вчителі. *
Ці сторони реально пов'язані з реальним процесом шкільного навчання і формуванням у дітей навчальної діяльності. Виділені боку особистісної готовності до шкільного навчання співвідносяться з основними структурними компонентами навчальної діяльності.
III Глава. Методи визначення готовності дитини до навчання в школі
Методами визначення готовності дитини до навчання в школі є анкетування та тестування, спрямовані на з'ясування загальної орієнтації дітей в навколишньому світі, на визначення ставлення дитини до навчання в школі, на перевірку достатнього мінімуму.
З'ясування загальної орієнтації дітей в навколишньому світі і наявного у них запасу побутових знань
Під загальною орієнтаціє...