ючення зі Спілки письменників, ВІН зумів залишитись самим собою и Зберегти свое перекладацькою «я». У своєму академізмі Г. Кочур наслідував неокласиків, якіх Шановні вчителі. ВІН Зробив великий внесок НЕ только у практику, а й в Історію и теорію художнього перекладу. Нариси Г. Кочура про Відомих українських перекладачів ХХ ст. Миколу Зерова, Максима Рильського, Василя Мисика заслуговують на особливую Рамус з подивимось інтерпретатівної Теорії перекладу [24, С. 290 - 291].
Український переклад Другої половини ХХ ст., дотрімуючісь традіцій, прагнем до Розширення стілів и жанрів, что відтворюються. Поетичні та прозові Версії іншомовніх творів, Які належати Івану Світлічному, Дмитра Павличка, Івану Драчу, Дмитрові Паламарчуку, Дмітру Білоусу, Віктору Коптілову, Михайлові Москаленку, Анатолю Перепаді, Андрію Содоморі, Всеволоду Ткаченку, Євгенії Кононенко, Марії Габлевич, Максиму Стрісі та ін. , представляються класиків и СУЧАСНИХ авторів у комедії (Арістофан), трагедії (Есхіл, Евріпід), поетічній драмі (Марло), сонеті (Шекспір), романтічній Поемі (Байрон, По), поезії сімволізму (Бодлер, Верлен, Рембо, Малларме), інтелектуальній ліріці (Еліот), натуралістічніх (Золя), реалістічніх (Бальзак, Мопассан), фантастичних (Франс), психологічних (Пруст, Вулф), сюрреалістічніх (Кафка) та екзістенціалістськіх (Камю, Сартр) романах [24, с. 311].
Одночасно з перекладацькою діяльністю розвивается українські Теорії перекладу. Смороду стосуваліся Головним чином художнього перекладу, Який залишавсь однією з рідкісніх сфер Уживання української мови за радянського режиму. Сфери наукового, технічного, юридичного и військового перекладу, так само як и усний переклад на Офіційному Рівні, обслуговував Виключно Преса мовою [24, с. 325].
поправоч всі Перешкода Успіхи художнього перекладу в Україні стімулювалі розробка его теоретичністю Принципів. Сучасна українська школа, від І. Франка и до метрів ХХ ст., Ніколи НЕ розглядала художній переклад як поле битви або суперніцтва между автором орігіналу и перекладачем. Формулювання типу «невірні красуні» (про художні переклади) або «Перекласти - зрадіті», пошірені на Западе ї відомі в Україні, чи не були спрійняті більшістю українських перекладачів. Максим Рильський бачив у художньому перекладі «акт найвищої дружби между письменниками» [18, с. 209], І, здається, его слова надіхають українських перекладачів дотепер. Українські теоретики перекладу віключають саму можлівість домінування стилю перекладача над стилем орігіналу. Згадаймо з цього приводу рекомендації перекладача и критика Богдана Лепкого (дів. Додаток Б), з Якими ВІН звертався до всіх тихий, хто Хотів точно перекладаті лірічну поезію:
) перекладаті лишь з орігіналу и только тоді, коли знаємо мову орігіналу НЕ менше від мови перекладу;
) вібіраті твори, что нам особливо подобаються, и таких авторів, Які нам промовляють до душі, бо перекладач мусіть відчуті автора, перейнятіся его способом думання и писання, его темпераментом, мусіть ототожнюватіся з ним, а про собі забути;
) НЕ перекладаті, поки НЕ проаналізуємо твору, що не збагнемо его рітмікі, строфікі, евфонікі, его рим, порівнянь, динаміки слова, орнаментики та всех своєрідніх его Прикмета;
) НЕ поспішаті и не задовольнятіся частковий успіхом, а прагнуті до полного, хоч бі Яким Важка ВІН БУВ;
) віріті, что даже НЕ Цілком вдалі переклади посувають уперед техніку перекладаного и є тимі сходами, что по них Інші дійдуть аж на шпиль [14].
необходимость узгоджуваті стиль перекладу зі стилем орігіналу є очевидною, но як слід розуміті Последний? У українській Теорії текст орігіналу розглядається як цілісна семантико-стилістична система, в Якій Зміст и форма перебувають у гармонійній єдності. Саме ця єдність, а не ее частина, винна становитися предмет перекладу. За Міхаїлом Бахтінім, розуміння народжується у ВІДПОВІДІ, отже, поклади від інтерпретатівної позіції того, хто дает відповідь [2, с. 199].
Інтерпретатівна позиція перекладача зумовлена ??кількома Чинник. Вона зазнає значного впліву Загально контексту перекладу, точніше - контекстуальної системи, яка охоплює кілька тіпів контекстів: національно-культурний, літературний, жанрово-стілістічній та індивідуально-авторський. Особлівість контекстуальної системи перекладу Полягає в тому, что вона НЕ є закритою относительно контекстуальної системи орігіналу, з Якою Постійно Взаємодіє и под вплива якої змінюється та збагачується. Ієрархія контекстів перекладу почти збігається з ієрархією контекстів орігіналу, но между ними існує и відмінність: у будь-якому літературному оригіналі домінує індивідуально-авторський контекст, чого немає (і в прінціпі не винних буті) у перекладі. У адекватному перекладі контекст перекладача всегда поступається контекстові учасника орігі...
