ий вплив на одержувача.
Художній текст будується на використанні образно-асоціативних якостей мови. Образ - кінцева мета творчості, тоді як в нехудожньої тексті словесна образність «принципово не необхідна і при наявності є лише засобом передачі (поясненні інформації)» [6, с.59].
Такий вплив досягається за допомогою мовних засобів різних рівнів. Для цього використовується ритмічна організація тексту, фоносемантика, граматична семантика і багато інші засоби. Інформація в художньому тексті може повідомлятися і експліцитно, а також може имплицировать за допомогою всіляких іносказань - алегорій, символів, алюзій і т.д.
Варто відзначити те, що часто художній твір сприймається нами не за допомогою слуху, а за допомогою зору. Автори художніх текстів можуть впливати на читача тільки певними мовними засобами, прийомами, які допоможуть творцеві «продовжити життя» свого творіння. Так і «ЗАПАХ» в художніх текстах - засіб досягнення бажаного результату автором, а саме один із субкодов, які є складовою частиною невербальної семіотики.
Художні тексти відрізняються своїм структурним різноманітністю або іншими словами, композицією. У художньому творі можуть чергуватися епізоди, що відносяться до різних сюжетних лініях, можуть змішуватися або зміщуватися хронологічні або логічні плани. Прочитане раніше може переосмислюватися після отримання нової інформації. Автор може свідомо приховувати частину інформації до певного моменту, свідомо створювати деяку двозначність. Все це служить створенню у читача потрібного настрою, враження, допомагає автору підготувати читача до сприйняття подальших подій.
Наступна особливість художнього тексту полягає в тому, що він зазвичай характеризується високим ступенем національно-культурної та тимчасової обумовленості. Незалежно від того, прагне автор до цього чи ні, художній текст завжди відображає особливості того народу, представником якого є автор і мовою якого він пише, і того часу, в якому він живе. Крім того, письменник може свідомо вводити в свій текст національно-культурні реалії, які асоціюються з певним часом в житті народу.
Взагалі національна специфіка тексту виникає неминуче вже в силу того, що мова зберігає в собі національну історію, національну культуру. Мова закріплює в собі історично сформовані особливості народу в сприйнятті і відображенні навколишнього світу, в тому числі і в образному його відображенні. Це проявляється в наявності стійких порівнянь, мовних метафор, епітетів, метонимических номінацій.
Для художнього тексту форма сама по собі змістовна, вона виняткова і оригінальна, в ній сутність художності, так як обирається автором «форма жизнеподобия» служить матеріалом для вираження іншого, іншого змісту, наприклад, опис пейзажу може виявитися не потрібним саме по собі, це лише форма для передачі внутрішнього стану автора, персонажів. За рахунок цього іншого, іншого змісту і створюється «вторинна дійсність». Внутрішній подібний план часто передається через зовнішній предметний план. Так створюється двоплановість і багатоплановість тексту. Інакше кажучи, художні тексти мають два плани: план вираження і план змісту.
При розгляді художнього тексту перед нами постає дана послідовність: автор - код - текст - читач. Ці компоненти, якщо рухатися від читача, є ключовими для розуміння...
